Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Конюшка К.В.,

Харченка В.В.

розглянувши у порядку попереднього розгляду адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року у справі №2-а-16789/1003 за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві про зобов’язання вчинити дії, -

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві про зобов’язання провести перерахунок пенсії за 2008 рік.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2007 року, зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано дії Управління незаконними. Зобов'язано відповідача перерахувати позивачу основну пенсію відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 50 даного Закону з 22.05.2008 по 31.12.2008. Зобов'язано відповідача провести доплату до пенсії у відповідності до ст.. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) в розмірі однієї мінімальної заробітної плати з 22.05.2008 по 31.12.2008.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копією відповідного посвідчення та довідкою МСЕК.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі Київської області. Місто Біла Церква Київської області, відповідно до Постанови КМУ від 23.07.1991 року №106 (106а-91-п) , віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачено, що розмір пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по 2-й групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі: інвалідам 2 групи - 75 % мінімальної пенсії за віком.

Отже, позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Проте ці виплати здійснюються відповідачем з розрахункової величини 19 грн. 91 коп. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Позивач має право на отримання пенсії як інвалід ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, які мають бути виплачені відповідачем відповідно до мінімальної пенсії за віком, розмір якої передбачений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не Постановою КМУ.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина друга статті 46 Конституції України).

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають стаття 50 та ч.4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"випливає, що під час визначення розміру пенсій за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"пенсії громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні радіоекологічного контролю - на одну мінімальну заробітну плату.

Проте, до пенсії позивача проводиться доплата в розмірі, передбаченому Постановою КМ України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , тобто у сумі 5,20 грн.

При виплаті пенсії та доплати до неї відповідач також керувався Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , яким було внесено зміни до ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме розмір пенсії інвалідів 2 групи становить 120 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір додаткової пенсії - 20 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року (v010p710-08) № 10-рп положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , якими частково зупинено дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Отже, визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року № 10-рп (v010p710-08) , а тому апеляційний суд підставно задовольнив позов в частині виплат за період з 22.05.2008 по 31.12.2008.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві відхилити, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2007 року, змінену постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.