Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. – головуючий,

Заїки М.М.,

Стародуба О.П.,

Тракало В.В.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на постанову Кролевецького районного суду Сумської області від 28 лютого 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, третя особа Територіальне управління державної судової адміністрації України в Сумській області про стягнення коштів,

У січні 2007 року позивачі звернулися в суд з вказаним позовом й зазначали, що працюють суддями Конотопського міськрайонного суду Сумської області. У порушення вимог законодавства та незважаючи на ту обставину, що у 2005-2006 роках щомісячно видавалися накази про виплату суддям кожного місяця грошової премії в розмірі 25% середньомісячного заробітку, надбавки за напруженість та складність роботи, а також премії до свят, які були направлені до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, їх виплата за січень –березень 2005 року та за 2006 рік проведена не була.

Просили стягнути на їх користь суму невиплаченої щомісячної премії за 2005-2006 роки, невиплаченої у 2006 році надбавки за напруженість та складність роботи та суму невиплаченої у березні 2005 року премії до свят.

Постановою Кролевецького районного суду Сумської області від 28 лютого 2007 року позов задоволено частково: стягнуто з Державної судової адміністрації України щомісячну премію; зобов’язано Державне казначейство України та Міністерство фінансів України провести видатки з державного бюджету України Державній судовій адміністрації України на вказані цілі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1., ОСОБА_9., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_11. просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі працюють суддями Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

У 2006 році районним судом видавалися накази про встановлення надбавки за напруженість і складність роботи, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів"від 03 вересня 2005 року № 865 (865-2005-п) та "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів"від 03 березня 2006 року № 268 (268-2006-п) , а також відповідно до статті 44 Закону України "Про статус суддів"передбачена виплата щомісячної грошової премії у розмірі 25 відсотків середньомісячної заробітної плати, проте їх виплата не проводилась.

Вирішуючи даний спір та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право позивачів на належне матеріальне забезпечення було порушено відмовою у виплаті спірних коштів за 2005-2006 роки з підстави недостатності сум затвердженого кошторису на виплату заробітної плати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив з того, що судом попередньої інстанції розглянуто справу з порушенням правил підсудності, не дано належну оцінку доказам, не заслухано пояснення сторін та об’єднано в одне провадження вимоги, які не пов’язані спільним предметом спору.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції на час виникнення правовідносин, передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

У порушення вимог даної норми закону, позов розглянуто не за місцем проживання позивачів, а Кролевецьким районним судом Сумської області.

Крім того, суди помилково розглянули справу за позовом ОСОБА_1., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_11. в одному провадженні, оскільки позовна заява має подаватися до суду кожним із позивачів окремо та має бути розглянута щодо кожного окремо.

Частиною першою статті 44 Закону України "Про статус суддів"передбачено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Щодо кожного позивача мав бути виданий наказ про нарахування премій, надбавок та доплат відповідного розміру, та щодо кожного позивача такі накази мали досліджуватися окремо.

Направляючи адміністративну справу на новий розгляд до суду першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що при ухваленні рішення судом попередньої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, які не можуть бути ним усунені.

Суд касаційної інстанції, відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та зміну судового рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 160, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 залишити без задоволення, а постанову Кролевецького районного суду Сумської області від 28 лютого 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.