Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді –доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Сіроша М.В., Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рубіжанського міського суду від 20 листопада 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року у справі №2-а-127/08/1224 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради, третя особа –Державне казначейство України, про визнання дій незаконними та стягнення недорахованої суми одноразової грошової компенсації, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради, третя особа – Державне казначейство України, про визнання дій незаконними та стягнення недорахованої суми одноразової грошової компенсації.

Постановою Рубіжанського міського суду від 20 листопада 2008 року, зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року, позов задоволено частково. Визнано дії відповідача незаконними та стягнуто на користь позивача 2030,40грн. недоплаченої одноразової грошової компенсації.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначене судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням, визнаний інвалідом ІІІ групи, починаючи з 1999 р.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 р., встановлено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, розмір одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , та складає для інвалідів 3 групи 189,60 гр., для інвалідів 2 групи - 284,40 гр.

Фактично позивачу виплачено у 1999 році - 189,60 грн. на підставі постанови КМУ від 26 липня 1996 р. № 836 (836-96-п) .

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 (836-96-п) всупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , якій встановив розмір одноразової компенсації як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри компенсаційних виплат залишалися незмінними, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово змінювався.

Стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" діяла у редакції до 01.01.2008 р., якою було встановлено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах, зокрема інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу як інваліду ІІІ групи - в липні 1999 року виплачена одноразова грошова компенсація в розмірі 189 грн. 60 коп. Законом України від 25.12.1998 року № 366-ХІV (366-14) встановлений розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.1999 року по 31.03.2000 року - 74 грн.

Враховуючи вищенаведене, вимоги скаржника щодо застосування при розрахунку суми одноразової компенсації розміру мінімальної заробітної плати в розмірі - 605 грн., не відповідають чинному законодавству.

Посилання позивача в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 14 листопада 2006 року у якій, на думку позивача по іншому застосовано норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в зазначеному вище судовому рішенні суд дійшов аналогічного висновку про те, що виплата здійснюється з розміру мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент виплати.

Позивачу є виплата була проведена у липні 1999 року, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо необхідності застосування в даному випадку Закону України від 25.12.1998 року № 366-ХІV (366-14) , яким встановлено розмір мінімальної заробітної плати в розмірі 74грн.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рубіжанського міського суду від 20 листопада 2008 року, змінену постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.