Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2007 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Сумського обласного військового комісаріату про визнання рішення неправомірним та зобов’язання встановити статус учасника бойових дій,

У січні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання рішення комісії Сумського обласного військового комісаріату від 30 січня 2006 року про відмову у встановленні статусу учасника бойових дій неправомірним та зобов’язання встановити статус учасника бойових дій. Він зазначав, що відповідач відмовив йому у встановленні статусу учасника бойових дій, посилаючись на недоведенність його особистої участі в бойових діях на території Чехословаччини. Вважаючи таку відмову неправомірною, просив визнати рішення комісії неправомірним та зобов’язати відповідача встановити йому статус учасника бойових дій.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 серпня 2007 року позов задоволено. Рішення комісії Сумського обласного військового комісаріату по розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни від 30 січня 2006 року про відмову встановити ОСОБА_6 статус учасника бойових дій визнано неправомірним. Зобов'язано Сумський обласний військовий комісаріат встановити ОСОБА_6 статус учасника бойових дій.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2007 року скасовано постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 серпня 2007 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 21 серпня 1968 року по 15 листопада 1968 року за бойовим наказом виконував на території Чехословаччини військову задачу у складі 3 відділення бригади зв’язку РВГК військової частини п.п. 16679.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що комісія Сумського обласного військового комісаріату правомірно відмовила ОСОБА_6 у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки останній не надав доказів про безпосередню участь у бойових діях або їх забезпеченні на території Чехословаччини.

Проте такі висновки судів є передчасними.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 в період з 21 серпня 1968 року по 15 листопада 1968 року проходив службу у складі 3 відділення бригади зв’язку РВГК військової частини п.п. 16679 на території Чехословаччини.

Відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (63-94-п) Чехословаччина віднесена до переліку держав, на території яких в період з 20 серпня 1968 року по 01 січня 1969 року проходили бойові дії.

Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про статусу ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"встановлено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Згідно довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 19 липня 2007 року № 4/68973 ОСОБА_6 проходив службу у військовій частині п.п. 16679 в період з 25 листопада 1967 року по 8 грудня 1969 року на посаді водія. 20 серпня 1068 року отримано бойовий наказ командира 3 відділення бригади прийняти участь у навчаннях "Дунай"по захисту соціалістичних завоювань у ЧРСР від внутрішньої контрреволюції та ворогів соціалізму (а.с.81).

Разом з тим у цій довідці не зазначено відомості про участь військової частини у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності.

Рішенням комісії Сумського обласного військового комісаріату від 30 січня 2006 року позивачу відмовлено у встановленні статусу учасника бойових дій за відсутністю архівного підтвердження про його особисту участь в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ.

У пункті 6 Положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) затвердженого наказом Міністра оборони України від 26 липня 1996 року № 208 (z0484-96) , зазначено, що при відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують право громадянина на отримання ним статусу ветерана війни, дозволяється брати до уваги: показання свідків (не менше двох, нотаріально завірених), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником; довідки відповідного періоду, підписані і завірені печаткою; грамоти, фотографії (оригінали); газетні матеріали того часу, який потребує підтвердження; історичні довідки, документи та інші архівні матеріали; документи потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника; партійні документи, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інші документи, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок по заяві.

На підтвердження статусу учасника бойових дій ОСОБА_6 посилається на те, що особи, з якими він разом приймав безпосередню участь в бойових діях у 1968 році на території Чехословаччини, мають статус учасника бойових дій.

Вирішуючи спір, суди не звернули уваги на те, що комісія Сумського обласного військового комісаріату винесла рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_6 без урахування показань свідків, які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу разом із заявником.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. При цьому законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, рішення судів ґрунтуються на неповно з'ясованих обставинах справи, які мають істотне значення для її вирішення.

За наведених обставин, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

Згідно з вимогами частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України касаційний суд не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 серпня 2007 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.