Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді –доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Сіроша М.В., Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2009 року у справі №2-а-2/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, Управління Державного казначейства у Первомайському районі Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, Фінансового управління Первомайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим про визнання бездіяльності протиправною та спонукання до виконання певних дій, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, в якому просив стягнути разову грошову допомогу за 2006-2008 роки, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2009 року, зміненою постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки. В решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим просить скасувати зазначені судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни 2-ї групи, що підтверджується посвідченням та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було фактично сплачено одноразову грошову допомогу, передбачену спеціальним Законом до 5 травня у 2006 році - 330 грн., у 2007 році - 360 грн., та у 2008 році - 400 грн.

Згідно з частиною п’ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХII інваліди війни 2 групи мають право на разову допомогу до 5 травня у розмірі восьмі мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 17-1 Закону України № 3551-ХII особи мають право звернутися за отриманням грошової допомоги до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послались на рішення Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007р. (v0a6p710-07) та №10-рп від 22.05.2008р. (v010p710-08) , якими визнані неконституційними положення Законів про Державний бюджет на 2007-2008роки щодо ветеранів війни. Однак такі висновки колегія суддів визнає передчасними, без належної перевірки всіх обставин справи.

Для правильного вирішення справи суду слід було встановити коли саме були проведені виплати позивачу за 2007 та 2008 роки та в залежності від встановленого визначитись який саме закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин, і вирішити чи діяв відповідач на момент виплати відповідно до чинного законодавства.

Згідно із ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті з мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом. автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституцій України рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч.2ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Судами попередніх інстанцій допущена неповнота у встановленні фактичних обставин справи, а саме, не встановлений час виплати спірної суми.

В матеріалах справи є довідка Управління праці та соціального захисту населення про проведені виплати позивачу з розбивкою по роках, однак дати проведених виплат не зазначені і дана обставина судами не з’ясовувалась.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №177 від 18.02.2004р. (177-2004-п) "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) встановлено, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Суди не з’ясували коли саме - до ухвалення рішень Конституційним Судом, або після цього були проведені позивачу виплати щорічної разової грошової допомоги.

Для правильного вирішення справи суду слід було встановити коли саме були проведені виплати позивачу та в залежності від встановленого визначитись який саме Закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин, і вирішити чи діяв відповідач на момент виплати відповідно до чинного законодавства.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки, проведеної судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ст..220 КАС України (2747-15) допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим –задовольнити частково.

Скасувати постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2009 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.