К-8063/08-С Про перерахунок пенсії - 12.01.2011 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду в Мар’їнському районі Донецької області (далі –УПФ) на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПФ про перерахунок пенсії і

У позовній заяві, поданій до суду у вересні 2007 року, ОСОБА_6 зазначала, що отримує трудову пенсію за віком, розмір якої з 17 квітня 2002 року

по 31 серпня 2004 року всупереч положенням статті 46 Конституції України не відповідав прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Посилаючись на наведене та на відмову відповідача усунути порушення її права на одержання пенсії в належному розмірі, позивач просила зобов’язати УПФ здійснити перерахунок розміру пенсії за зазначений період і сплатити на її користь

по 3345,09 гривні недоплаченої пенсії та компенсації втрати доходу у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року зобов’язано УПФ здійснити перерахунок пенсії за період із 17 квітня

2002 року по 31 серпня 2007 року та сплатити на користь позивача 3345,09 гривні.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з держбюджету на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року, роз’ясненим ухвалою цього суду від 17 червня 2008 року, рішення суду першої інстанції скасовано в частині визначення строків виплати недоплаченої

пенсії та зобов’язання нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з несвоєчасним її отриманням. У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким зобов’язано УПФ сплатити позивачеві недоплачену з 17 квітня 2002 року по день фактичної виплати пенсію в розмірі 3345,09 гривні та компенсувати втрату починаючи з 17 квітня 2002 року частини пенсії у зв’язку з несвоєчасним її отриманням. Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування позивачеві судових витрат залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами як

апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального права, просить скасувати

їхні рішення й ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення посиланням на положення

статей 8 та 46 Конституції України, згідно з якими Конституція України (254к/96-ВР) має

найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії (стаття 8), пенсії та інші

види соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого

законом (частина третя статті 46). Відмова відповідача привести розмір пенсії за віком, призначеної позивачеві, з установленим законами про держбюджет на відповідний рік розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суперечить наведеним нормам Основного Закону України (254к/96-ВР) .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

з ухваленням нового судового рішення, послався на

Закон України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV "Про прожитковий мінімум" (966-14) , зазначивши, що державні соціальні гарантії, зокрема мінімальний розмір пенсії, визначаються на основі прожиткового мінімуму. Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови в перерахунку призначеної позивачеві пенсії не відповідають вимогам діючого законодавства, та зобов’язав УПФ здійснити відповідні перерахунки, виплату пенсійних виплат та компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з несвоєчасною виплатою її позивачеві відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2004 р. № 159 (159-2001-п) .

Із таким висновками судів як апеляційної, так і першої інстанцій не можна погодитися з таких підстав.

Згідно зі статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам не відповідають рішення в цій справі судів як апеляційної, так

і першої інстанцій.

ОСОБА_6 у квітні 2002 року призначено пенсію за віком, розмір якої відповідачем упродовж 2002–2004 років визначався відповідно до положень статті

19 Закону України від 5 листопада 1991 року "Про пенсійне забезпечення"(далі – Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) та абзацу третього частини другої статті 27 і частин першої та другої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ).

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги і, як наслідок, не проаналізовано особливості правового врегулювання правовідносин у цій справі. Зокрема, розмір пенсії за віком, призначеної позивачеві, визначено відповідно до положень статті 19 № 1788-ХІІ виходячи з максимального розміру пенсії за віком, що не давало

правових підстав для застосування частин другої та третьої цієї норми, якими визначався мінімальний розмір пенсії за віком; застосування розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, передбачено Законом № 1058-ІV (1058-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року для обрахунку мінімального розміру

пенсії за віком (відповідачем застосовано щодо пенсії, призначеної позивачеві, з

1 вересня 2004 року на виконання

постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2004 року № 1215 (1215-2004-п) ), тоді як позивачеві було призначено пенсію за віком

у максимальному розмірі. Судом також не враховано, що компенсація громадянам втрати грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у випадках несвоєчасної виплати нарахованих сум.

Що стосується рішення в цій справі суду першої інстанції, то його висновки є передчасними, оскільки застосування частини третьої статті 46 Конституції України зумовлено встановленням факту, що пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, які повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом, є основним джерелом існування особи, яка одержує пенсію.

У цій справі зазначені обставини залишилися нез’ясованими.

З огляду на викладене, рішення судів апеляційної та першої інстанцій підлягають скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може зробити суд касаційної інстанції, тому справу

слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий

судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Слід також врахувати, що відповідно до статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд повинен визнати такі дії незаконними і зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, не перебираючи на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.