2-11/9466-2007А Про скасування податкових повідомлень -рішень - 11.01.2011 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової адміністрації в Автономної Республіці Крим та Державної податкової інспекції у м. Сімферополі на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2007

у справі № 2-11/9466-2007А

за позовом Закритого акціонерного товариства "Торгівельний дім "Кримвино"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі,

Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим

про скасування податкових повідомлень –рішень

Закрите акціонерне товариство "Торгівельний дім "Кримвино" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі, Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003822301/0 від 22.03.2007, № 0003822301/1 від 18.04.2007, № 003822301/2 від 18.06.2007 № 0009652301/2 від 18.06.2007

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2007 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2007 постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої та апеляційної інстанції, відповідачі оскаржили їх в касаційному порядку. В скаргах просять скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2007, ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006 та складено акт №1721/23-2/31532293 від 19.03.2007.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003822301/0 від 22.03.2007, яким зобов’язано позивача сплатити податкове зобов’язання по податку на землю в сумі 3311,75 грн. основного платежу та 1995,88 грн. штрафних санкцій.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємств", завищення сум валових витрат за 4 квартал 2005 року на суму 2900 грн., внаслідок чого донараховано податкове зобов’язання по податку на прибуток за 4 квартал 2005 року - 725 грн., порушення ст.ст. 2, 14 Закону України "Про плату за землю", донараховане податкове зобов’язання по податку на землю на суму 3311,75 грн., у тому числі з 01.07.2005 по 31.12.2005 у сумі 1078,67 грн., та за 2006 рік у сумі 2233, 08 грн.

Позивачем в порядку адміністративного оскарження подано до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі первісну скаргу на податкове повідомлення-рішення №0003822301/0 від 22.03.2007, за результатами розгляду якої Державна податкова інспекція в м. Сімферополі залишила без змін податкове повідомлення-рішення, а також винесла податкове повідомлення-рішення №0003822301/1 від 18.04.2007 на суму 5307,63 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №0003822301/2 від 18.06.2007 визначені податкові зобов'язання позивача на суму 5307,63 грн. (земельний податок з юридичних осіб), у тому числі 3311,75 грн. основного платежу та 1995,88 грн. штрафних санкцій.

Податковим повідомленням-рішенням №0009652301/2 від 18.06.2007 визначені податкові зобов’язання позивача по земельному податку з юридичних осіб на суму 1404,12 грн. - штрафні санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі договорів оренди № 731 від 20.12.2003 та № 73 від 20.12.2003, орендує у КП ЖЕВ Центрального району м. Сімферополя нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 4/7 для розміщення магазину та кафе "Виноградна лоза" та приміщення по пр. Кирова, 42 для розміщення магазина "Сонце в бокалі".

Згідно пункту 4.8 договору, Орендатор зобов’язаний нести повну матеріальну відповідальність перед податковою інспекцією за своєчасну сплату податків, у тому числі податку за землю. Крім того, податкова інспекція посилається на наказ Фонду комунального майна від 11.10.2006 № 536, а також рішення Сімферопольської міської ради від 28.10.2005 № 2052, якими визначено, що Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Кримвино" самостійно вносить плату за землю. Актом перевірки встановлений факт несплати позивачем земельного податку за земельні ділянки під будівлями (нежилими приміщеннями), що передані йому в оренду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

За змістом ст. 13 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до ст. 15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Порядок та підстави набуття і реалізації права власності на землю та права користування землею, в тому числі у разі переходу права власності на будівлю і споруду, визначаються Земельним кодексом України (2768-14) .

Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічна за змістом норма міститься у частині першій статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Аналіз приписів чинного у період виникнення спірних правовідносин цивільного та земельного законодавства свідчить, що у разі придбання об’єкта нерухомості до набувача переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яке він повинен оформити згідно з чинним законодавством, а тому обов’язок внесення плати за землю виникає у набувача з моменту такого оформлення.

Отже, до оформлення державного акта на земельну ділянку або договору оренди з одночасним розірванням старого договору саме попередній власник (орендар) сплачує земельний податок (орендну плату), якщо інше не обумовлене в договорі купівлі-продажу нерухомого майна або земельної ділянки.

В матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про наявність у позивача оформленого, відповідно до вимог чинного законодавства, права власності або права постійного користування земельними ділянками, на яких розташовані приміщення, що орендуються позивачем.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої відсутність у позивача документів, які посвідчують право на земельну ділянку, виключає правомірність нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Державної податкової адміністрації в Автономної Республіці Крим та Державної податкової інспекції у м. Сімферополі на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2007 у справі № 2-11/9466-2007А слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційні скарги Державної податкової адміністрації в Автономної Республіці Крим та Державної податкової інспекції у м. Сімферополі відхилити.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.11.2007 у справі № 2-11/9466-2007А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.