Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є., Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому

засіданні

касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008

у справі № 2-а-72/2007 Вільнянського районного суду Запорізької області

за позовом ОСОБА_2

до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення

Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13.11.2007 позов задоволений частково: податкове повідомлення-рішення від 15.05.2007 № 0005991710/0 скасоване в частині визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 17890,86 грн., виходячи з того, що сертифікати на право на земельну ділянку (пай) не є об’єктом оподаткування згідно із пунктом 13.1 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22.05.2003 № 889-IV ( Закон № 889-IV (889-15) ). В частині вимог, що стосуються визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 958,56 грн., в позові відмовлено з тих підстав, що грошові вклади мають оподатковуватись за ставкою 5% відповідно до пункту 7.2 ст. 7 вказаного Закону.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 постанову суду першої інстанції скасована в частині відмови в задоволенні позову; податкове повідомлення-рішення від 15.05.2007 № 0005991710/0 скасоване.

В касаційній скарзі Вільнянська МДПІ Запорізької області просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15.05.2007 № 0005991710/0 про визначення податкового зобов’язання в сумі 958,56 грн., постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: підпункту 4.3.23 пункту 4.3 ст. 4, ст. 13 Закону № 889-IV.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В судовому процесі встановлено, що позивач після смерті батька –ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області 01.12.2006р., зокрема, на грошові вклади в розмірі 19171,22 грн. з належними відсотками, що зберігаються, як зазначено в свідоцтві, в ТВБВ № 7858/0147 (3310/03) Вільнянського району Запорізької області, рахунки № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, компенсаційні рахунки № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, у тому числі всіх видів нарахованої компенсації, що підтверджується довідкою, виданою Шевченківським відділенням № 7858 м. Запоріжжя ВАТ "Державний ощадний банк України"19.09.2006 № 12-9/1684 (а.с. 6).

Вільнянською МДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.05.2007 № 0005991710/0 про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 18849,42 грн., виходячи з того, що отримані у спадщину корпоративні права (права на земельну частку (пай)), грошові вклади є об’єктом спадщини згідно із статями 13, 18 Закону № 889-IV.

Спадкуванням, відповідно до ст. 1216 ЦК України, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно із пунктом 13.4 ст. 13 Закону № 889-IV особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).

Підпунктом "д"пункту 13.1 ст. 13 Закону № 889-IV до об’єктів спадщини платника податку віднесено кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати.

У відповідності до підпункту 4.3.23 пункту 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося є доходом, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) держава визнала себе зобов’язаною перед громадянами по вкладах в установах Ощадбанку, поміщених до 2 січня 1992 року. Компенсація витрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу. Інших обставин, в межах коштів. передбачених бюджетними асигнуваннями на поточний рік та за переліком вкладників, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для оподаткування вкладів на компенсаційних рахунках, успадкованих позивачем.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснений в межах касаційної скарги, як це передбачено частиною 1 ст. 220 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .