Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Маринчак Н.Є., Степашка О.І.

розглянувши у письмовому

провадженні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2008

у справі № 2-4/533.1-2006 А Господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі

до 1. Малого підприємства "Агротехналадка"

2.Приватного підприємства "Кречет"

про визнання угоди недійсною та стягнення 32 424, 00 грн

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2008, в задоволенні позову про визнання недійсними угод, укладених між МП "Агротехналадка"та ПП "Кречет", стягнення в доход держави 32424,00 грн. з підстав, встановлених статтею 49 ЦК УРСР, відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Сімферополі просить скасувати ухвалені по справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права –ст. 49 ЦК УРСР, ст. 9, частини 1 ст. 72, ст. 159 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В судовому процесі встановлено, що 29.11.2001 та 12.12.2001 між МП "Агротехналадка"та ПП "Кречет" укладені угоди, факт виконання яких підтверджується виписаними ПП "Кречет"підприємству "Агротехналадка"податковими накладними від 29.11.2001 № 17, від 12.12.2001 № 18; рахунками від 29.11.2001 на суму 19416,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3236,00 грн.), від 12.12.2001 № 278 на суму 13008,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3236,00 грн.), від 12.12.2001 № 18 на суму 13008,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2168,00 грн.); платіжними дорученнями від 03.12.2001 № 149 на суму 19416 грн., від 12.12.2001 № 154 на суму 13008,00 грн. Реальність зобов’язання за спірними угодами позивач не оспорює.

Як на підставу позову ДПІ посилається на те, що позаплановою документальною перевіркою МП "Агротехналадка" з питань дотримання податкового законодавства при обчисленні та сплаті податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП "Кречет"у період з 01.11.2001 по 31.12.2001, за результатами якої складений акт від 08.08.2003 № 346/23-2-16-16514830, встановлено порушення МП "Агротехналадка"підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок включення до податкового кредиту 5404,00 грн. податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Кречет", від 29.11.2001 № 17, від 12.12.2001 № 18, оскільки рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 08.05.2003 № 2-1794/03 визнаний недійсним з моменту реєстрації статут ПП "Кречет", зареєстрований Виконкомом Центральної районної ради м. Сімферополя 15.10.2001, свідоцтво платника податку на додану вартість № 00952817 з дати видачі ( 02.11.2001).

Постановою Київського районного місцевого суду м. Сімферополя від 05.05.2006 № 1-58/2006 громадянина Якименка Є.А., який є засновником ПП "Кречет", звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 205 частиною 2 КК України (2341-14) у зв’язку зі зміною обставин, провадження у справі припинено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що недійсність правочину пов’язана з невідповідністю його змісту актам цивільного законодавства, нормам моралі та правоздатністю його сторін, як це випливає із статті 213 ЦК України. Вказаними судовими рішеннями не встановлений факт наявності у ПП "Кречет"протиправного умислу при укладанні спірних угоди.

В судовому процесі не встановлено обставин, які б свідчили, що зміст спірних угод суперечить актам цивільного законодавства чи що сторони цих угод діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно статті 49 ЦК УРСР, чинного до 01.01.2004р., якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР.

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені статтею 208 Господарського кодексу України (ГК).

Згідно з пунктом 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення"ГК положення цього Кодексу (436-15) щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Положення цього Кодексу (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

За встановленого в судовому процесі факту недоведеності позивачем обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави для задоволення позову про визнання спірних угод недійсними та стягнення в доход держави грошових коштів у сумі 32424,00 грн. відсутні.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі залишити без задоволення.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2008 та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.