Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                 Волкова О.Ф.,

суддів:                     Гриціва М.І., Коротких О.А., 

                            Кривенди О.В., Кривенка В.В., 

                            Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., 

                            Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно), третя особа - публічне акціонерне товариство "Поділля-Плюс", про призначення пенсії на пільгових умовах,

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною відмову управління ПФУ у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "з" частини першої статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) та зобов'язати призначити зазначену пенсію.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановою від 6 травня 2014 року позов задовольнив.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 15 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що позивач не довів належними доказами, що у спірний період він працював на посаді водія міського пасажирського транспорту і має право на пенсію за віком на пільгових умовах, як це передбачено пунктом "з" частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, а працював водієм автоколони відповідно до запису в трудовій книжці.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту "з" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, пунктів 1-3, 17, 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (637-93-п) , просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року, а постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 травня 2014 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2013 року та 22 травня 2014 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, вказуючи на правомірність відмови управління ПФУ у призначенні ОСОБІ_1 пенсії на пільгових умовах, виходив із недоведення наявності у позивача трудового стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, жодними документами.

У рішеннях, на які заявник посилається, обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, підставою для висновку касаційного суду про неправомірність відмови органів ПФУ у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стало підтвердження трудового стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, записами в трудовій книжці, довідками та показами свідків.

Отже, ухвалення касаційним судом різних за змістом судових рішень стало наслідком встановлення різних обставин справ, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБИ_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.