К-7839/08-С Про стягнення суми допомоги на оздоровлення - 12.04.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області на постанову Дебельцевського міського суду Донецької області від 21.12.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернувся до Дебельцевського міського суду Донецької області з позовом до управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення.

Постановою Дебельцевського міського суду Донецької області від 21.12.2007 позовні вимоги ОСОБА_1. було задоволено частково. Визнано незаконними дії управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої допомоги на оздоровлення. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1. недоотриману суму допомоги на оздоровлення за 2005–2007 роки в сумі 2828,00 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області було залишено без задоволення, а постанову Дебельцевського міського суду Донецької області від 21.12.2007 –без змін.

У касаційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Дебельцевського міського суду Донецької області від 21.12.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вбачає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій -скасувати, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, інвалід третьої групи.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та сім'ям за втрату годувальника.

Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.01.2000 №1 (z0048-00) , чинним на час спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26.07.96 № 836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не постановами Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 12.07.2005 № 562 (562-2005-п) .

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, то у судів першої та апеляційної інстанцій не було правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1. заборгованості з щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2005–2006 роки.

Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 (v0a6p710-07) (справа про соціальні гарантії громадян) положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 12.07.2005 № 562 (562-2005-п) , а з 09.07.2007 - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

На час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у квітні 2007 року, відповідач діяв відповідно до діючого законодавства. Рішення Конституційного суду України не мають зворотної дії в часі і у суб’єкта владних повноважень після їх прийняття не виникло додаткових зобов’язань по перерахунку допомоги, а тому суди попередніх інстанцій помилково прийшли до висновку про порушення прав позивача при сплаті щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права –судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Дебельцевського міського суду Донецької області від 21.12.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення скасувати.

Ухвалити нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення відмовити.