Вищий адміністративний України суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача –Малиніна В.В.,

Суддів –Гашицького О.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

при секретарі –Кияниченко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста ЛТД"на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста ЛТД"про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -

У січні 2010 року позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ "Еста ЛТД"про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 59 205,22 грн. та пені –12 034,57 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 –2008 роках та за порушення терміну сплати .

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

В судове засідання сторони не з’явились, були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, судами було встановлено, що статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно п.п.5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) , підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про о створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Згідно п.5 зазначеного Положення (314-95-п) підприємства розробляють заходи щодо утворення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про утворення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів, що вище зазначений Закон (875-12) зобов'язує відповідача виділяти та створювати відповідно до 4 % нормативу робочих місць для інвалідів, інформувати центри зайнятості, та звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів, та не зобов'язує виявляти та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно акта 156 від 28 жовтня 2009 року "Про проведення перевірки щодо дотримання ТОВ "Еста ЛТД"вимог ст.ст.19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні в 2006-2008 роках" встановлено, що відповідачем не виконано нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2006-2008 роках, у зв’язку із чим позивачем нараховано 59 205,22 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 12 034,57 гривень.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру.

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і зроблених судом висновків не спростовують.

За правилами ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста ЛТД", - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста ЛТД"про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.