Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Коломийської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2008 року

у справі № А-9/138

за позовом Коломийської об’єднаної державної податкової інспекції

до Приватного підприємця ОСОБА_5,

Приватного підприємця ОСОБА_6

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

Коломийська об'єднана державна податкова інспекція Івано-Франківської області (далі –позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_5 (далі –відповідач-1) та Приватного підприємця ОСОБА_6 (далі –відповідач-2) про визнання недійсним господарського зобов'язання.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2008 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, скаржником ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового –про задоволення позову.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв’язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 25 квітня 2006 року укладено усну угоду купівлі-продажу товару. За вказаною угодою ПП ОСОБА_5 отримав від ПП ОСОБА_6 товарно-матеріальні цінності (мазут М -100) згідно податкової накладної № 43 від 25 квітня 2006 року та повністю оплатив вартість придбаного товару.

Позивач просить суд визнати недійсним договір як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу у ПП ОСОБА_6

Наявність протиправного умислу з боку відповідача-2 обґрунтовано тим, що згідно відповіді Державної податкової інспекції у Черкаському районі від 22 листопада 2005 року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 85182291 від 23 вересня 2003 року, видане на ім'я ОСОБА_6 з моменту його видачі - 23 вересня 2003 року. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 листопада 2005 року, яке набрало законної сили, встановлено, що ПП ОСОБА_6 підприємницькою діяльністю не займається, не займався і не має наміру її здійснювати. Актом ДПІ в Черкаському районі №109 від 29 червня 2006 року анульовано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП ОСОБА_6

В зв’язку з наведеним, позивач вважає, що вказане вище зобов’язання підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного зобов’язання недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Адже, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Разом з тим, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Коломийської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2008 року скасувати із закриттям провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .