К-7933/08-С Про визнання недійсним договору та стягнення коштів - 05.04.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області

на постанову Господарського суду Одеської області від 18 червня 2007 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року

у справі № 34/181-07-3606А

за позовом Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області

до Приватного підприємства "Постачтехсервіс",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон С.В."

про визнання недійсним договору та стягнення 39 964,00 грн., -

Арцизька міжрайонна державна податкова інспекція Одеської області (далі –позивач) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Постачтехсервіс"(далі –відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон С.В."(далі –відповідач-2) про визнання недійсним договору будівельного підряду № 64 від 04 червня 2004 року, укладеного між ПП "Постачтехсервіс"та ТОВ "Еталон С.В."як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, стягнення з ТОВ "Еталон С.В."на користь ПП "Постачтехсервіс"суми у розмірі 39 964,00 грн.. та стягнення на користь держави зазначеної суми з ПП "Постачтехсервіс".

Постановою Господарського суду Одеської області від 18 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, скаржником ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв’язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП "Постачтехсервіс"та ТОВ "Еталон С.В."укладено договір будівельного підряду № 64 від 04 червня 2004 року, згідно якого підрядник приймає на себе зобов’язання по капітальному ремонту офісу за адресою: м. Одеса, вул. М. Говорова, 2 каб.402. Загальна вартість робіт складає 39 964,00 грн.

На виконання умов договору між сторонами підписано акт № 64-12 приймання виконаних підрядних робіт за червень 2004 року, ТОВ "Еталон С.В."виписано на адресу ПП "Постачтехсервіс"податкову накладну № 215 від 14 липня 2004 року на суму 39 964,00 грн., у т.ч. ПДВ в розмірі 6 660,67 грн., грошові кошти в розмірі 39 964,00 грн. повністю перераховані ПП "Постачтехсервіс"ТОВ "Еталон С.В.".

Позивач просить суд визнати недійсним договір як такий, що укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу в ТОВ "Еталон С.В.", а саме приховування ТОВ "Еталон С.В."доходів від оподаткування.

Наявність протиправного умислу з боку відповідача-2 обґрунтовано тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2004 року визнано недійсними установчі документи ТОВ "Еталон С.В."з дати їх державної реєстрації –01 грудня 2003 року, державну реєстрацію ТОВ "Еталон С.В.", реєстрацію ТОВ "Еталон С.В."як платника податку на додану вартість, первинні документи та податкові накладні ТОВ "Еталон С.В.". Крім того, визнано ТОВ "Еталон С.В."таким, що не набуло статусу юридичної особи від дати реєстрації з 01 грудня 2003 року.

В зв’язку з наведеним, позивач вважає, що вказане вище зобов’язання підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного зобов’язання недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Адже, за змістом частини 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Разом з тим, органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції слід скасувати в частині вимог про визнання недійсним спірного господарського зобов’язання, із закриттям провадження.

Що стосується позовних вимог Арцизької МДПІ Одеської області про стягнення з ТОВ "Еталон С.В."на користь ПП "Постачтехсервіс" суми у розмірі 39 964,00 грн. та стягнення на користь держави зазначеної суми з ПП "Постачтехсервіс", то відповідно до частини 1 статті 208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Таким чином, звернення з позовом 24 квітня 2007 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладення договору в червні 2004 року, здійснено поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 18 червня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .