21-54а15 Про усунення порушень, виявлених ревізією центру зайнятості - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Прилуцького міськрайонного центру зайнятості Чернігівської області (далі - центр зайнятості) до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги,

У лютому 2012 року центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 2-4, 6, 7 вимоги Інспекції від 27 січня 2012 року № 2-17/160 про усунення порушень, виявлених ревізією центру зайнятості.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідач безпідставно дійшов висновків, зокрема, про придбання товарно-матеріальних цінностей за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів, та відшкодування зайво сплачених коштів, а відтак вищезазначені пункти вимоги є незаконними.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 3 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2014 року залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій у силі, при цьому дійшов висновку, що орган державного фінансового контролю має право відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення), заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, центр зайнятості звернувся із заявою про її перегляд із підстави неоднакового застосування касаційним судом положень Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та Положення (499/2011) , просив скасувати її та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року, у якій цей суд погодився із рішенням апеляційного суду про задоволення позову та зазначив, що Інспекція вийшла за межі програми ревізії, у зв'язку із чим перевищила свої повноваження, визначені чинним законодавством. Також суд дійшов висновку, що всі витрати на придбання товарів здійсненні Варвинським районним центром зайнятості Чернігівської області в межах кошторису видатків з відповідним обґрунтуванням.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права, а саме Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (2939-12) (далі - Закон № 2939-XII (2939-12) ) та Положення (499/2011) .

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням (499/2011) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <...> (підпункт 4 пункту 4 Положення (499/2011) ).

Відповідно до пункту 6 Положення (499/2011) Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням (499/2011) установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права вже був висловлений колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи № 21-40а14, № 21-89а14 відповідно).

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості заявленого позову.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Прилуцького міськрайонного центру зайнятості Чернігівської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.