Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого –судді Межевича М.В., суддів Грибан І.О. та Федорової Г.Г. при секретарі Бурді Л.М., за участю представників апелянта Шабанова С.В., Дзюби В.В., Пугача О.В., представників позивача Туман Н.В., Ткачова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра"на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 листопада 2010 року у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра", треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Леге Лата", Товариство з обмеженою відповідальністю "Реф’юдж"про стягнення коштів,-

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути в доход держави з ВАТ КБ "Надра"кошти, одержані за кредитними договорами про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитуванням № 27/6/2008/840-К/79 від 05.12.2008 року та № 27/6/2008/840-К/78 від 05.12.2008 року у розмірі 410 640 292, 91 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб‘єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони :1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну позапланову документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "Надра"(код ЄДРПОУ 20025456) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операцій ВАТ КБ "Надра"з ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"за період з 01.01.2007 по 30.06.2009 року, про що складено акт від 30.10.2009 року № 480/43-10/20025456.

В даному акті перевірки позивачем зазначено, що між ВАТ КБ "Надра"і ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"були укладені договори про відкриття акредитивних ліній і обслуговування документарних акредитивів, в результаті чого в кінці 2008 р. у ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"виникла заборгованість по оплаті акредитивів.

Між Банком та ТОВ "Леге Лата"укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитування №27/6/2008/840-К/79, яким встановлено порядок та умови надання банком кредитних коштів.

Банком встановлено ліміт заборгованості ТОВ "Леге Лата"за Кредитною лінією в сумі, яка не може перевищувати 38 000 000,00 дол. США.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 26.12.2008 року до договору: ".. .Банк надає 31 грудня 2008 року Позичальнику кредитний транш у сумі 30 099 999,00 доларів США 00 центів терміном з 31.12.2008 р. по 04.12.2009 р. (включно)".

Кредитним договором визначено, що кошти надаються у безготівковій формі з рахунку № 20625002571001, відкритого ВАТ КБ "Надра", МФО 320003, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № 26005002571001 у ВАТ КБ "Надра", МФО 320003, або інший рахунок вказаний у письмовій заявці клієнта".

Згідно наданих документів встановлено, що кошти Банк перерахував на рахунок № 28092800002501 (внутрішній рахунок банку) без письмової заявки клієнта.

При цьому письмової заявки клієнта про зміну рахунку, на який потрібно перевести кошти до суду представником відповідача не надано, що не заперечується представниками сторін.

Також судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2008 р. між Банком та ТОВ "Реф'юдж"укладено Кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитування №27/6/2008/840-К/78, яким встановлено порядок та умови надання банком кредитних коштів.

Банком встановлено ліміт заборгованості ТОВ "Реф'юдж"за Кредитною лінією в сумі, яка не може перевищувати 63 000 000,00 дол. США.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 26.12.2008 року до договору: "...Банк надає 31 2008р. позичальнику кредитний транш у сумі 23 229 909,17 доларів США 00 центів терміном з 31.12.2008 р. по 04.12.2009 р. (включно)".

Кредитним договором визначено, що кошти надаються у безготівковій формі з рахунку № 20620002554001, відкритого ВАТ КБ "Надра", МФО 320003, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № 26000002554001 у ВАТ КБ "Надра", МФО 320003, або інший рахунок вказаний у письмовій заявці клієнта"

Згідно наданих документів встановлено, що кошти Банк перерахував на рахунок № 28092800002501 (внутрішній рахунок банку, на який були перераховані кошти "позичальника"ТОВ "Леге Лата") без письмової заявки клієнта .

При цьому письмової заявки клієнта про зміну рахунку, на який потрібно перевести кошти до суду представником відповідача не надано, що не заперечується представниками сторін.

Банком не дотримано умов Кредитних договорів, зокрема договори укладені на 38 000 000 дол. США та на 63 000 000 дол. США, а Банком перераховано 30 099 999,00 доларів США та 23 229 909,17 доларів США відповідно, однак не на поточний рахунок позичальника (як передбачено Кредитним договором), а на рахунок № 28092800002501 в рахунок погашення заборгованості, що виникла за раніше оплаченими акредитивами.

Як вбачається з наведеного, у двох вищезазначених випадках кошти були перераховані Банком на один і той же рахунок, а саме № 28092800002501, не дивлячись на те, що позичальниками виступали різні юридичні особи.

В свою чергу відповідачем не надано суду доказів щодо фактичного, реального, законного використання та володіння коштів ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф'юдж", не відома кінцева реалізація даних коштів, тобто не доведено знаходження даних коштів на рахунках ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф'юдж"та фактичне їх використання, а відтак із встановленого суд приходить до висновку щодо порушення відповідачем публічного порядку укладання договорів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності протиправного умислу зі сторони відповідача при укладенні Банком Кредитних договорів з ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж", оскільки вказані договори не відповідають обов’язковим умовам чинності правочинів, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України.

Крім того з тексту наданих пояснень керівників ТОВ "Реф'юдж"та ТОВ "Леге Лата"вбачається, що кредитні договори були підписані ними без мети отримання кредитних коштів.

Таким чином вищезазначені угоди мають удаваний характер, тобто укладені без наміру настання юридичних наслідків.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання представника відповідача на рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2009р. за позовом ВАТ КБ "Надра"до ТОВ "Леге Лата"про стягнення коштів у розмірі 288 948 058 грн. 52 коп., та рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 р. за позовом ВАТ КБ "Надра"до ТОВ "Реф’юдж"про стягнення коштів у сумі 478 406 572, 41 грн., оскільки у вказаних рішеннях судом не досліджувалось та не встановлено перерахування банком "Надра"та отримання ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"зазначених коштів за вказвними кредитними договорами. Також Господарським судом не досліджувався рух коштів від кредитора до позичальника.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем публічного порядку укладання вищезазначених договорів, так як зазначені підприємства-позичальники не стали власниками коштів за кредитними договорами, оскільки дані кошти не поступили на їхні рахунки. А відтак, Банком не виконані умови кредитних договорів, не надано нормативно-правового обґрунтування підстав перерахування коштів на власний рахунок Банку за вказаними кредитними договорами.

При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем не підтверджено в судовому засіданні суду першої інстанції щодо наявності заборгованості по додаткових угодах до кредитних договорів від 05.12.2008 р., а саме перерахування відповідно до них коштів за кредитними договорами в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за раніше оплаченими акредитивами, та не надано доказів щодо погодження Банком з позичальниками розпорядження їхніми коштами, оскільки розпоряджатися майном та коштами вправі тільки їх власники, відповідно до вимог ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, ст. 41 Конституції України. Хоча вказані підприємства –позичальники не стали власниками коштів за зазначеними договорами.

Крім того, суд першої інстанції вказав на наявність кримінальної справи №50-5548, порушеної Прокуратурою м. Києва за фактом заволодіння майном ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф'юдж"в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем службовими особами ВАТ КБ "Надра". Обвинувачення зводиться до розроблення та реалізації ОСОБА_7 (Голову правління –президента ВАТ Банку "Надра"злочинного плану, спрямованого на заволодіння та розтрати чужих грошових коштів.

Досудовим слідством по кримінальній справі встановлено, що керівники підприємств ТОВ "Реф’юдж"та "Леге Лата" жодних заявок на отримання траншів по отриманню кредитних коштів на поточний рахунок банку не готували та не подавали, кредитні грошові кошти на розрахунковий рахунок не отримували.

Згідно із положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює підстави недійсності правочину. Так, згідно ч. 2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України. Зокрема, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Разом з тим, ст. 228 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що кошти у розмірі 410 640 292, 91 грн. повинні бути стягнуті з відповідача в дохід держави, оскільки вищезазначені кошти не були перераховані на рахунки позичальників.

В свою чергу кошти у розмірі 410 640 292, 91 грн. відповідно до частини 1 статті 208 ГК України є адміністративно господарськими санкціями, які застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміпісттпптівно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частіші 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, звернення позивача з позовом 29 квітня 2010 року з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності внаслідок укладення угоди, здійснено в межах строків, встановлених статтею 250 ГК України. Так як звернення рахується з дня виявлення факту порушення ВАТ КБ "Надра"встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. У даному випадку факт порушення відповідачем дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операції ВАТ КБ "Надра"з ТОВ "Леге Лата"та ВАТ КБ "Надра"з ТОВ "Реф'юдж"за період з 01.01.2007 року по 30.06.2009 року встановлений 30.12.2009 року, згідно акту Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 480/43-10/20025456.

Отже посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до суду з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій необґрунтоване.

Також необґрунтоване посилання апелянта на наявність вищевказаних рішень Господарського суду, так як вірно вказав суд першої інстанції у вказаних рішеннях судом не досліджувалось та не встановлено перерахування банком "Надра"та отримання ТОВ "Леге Лата"та ТОВ "Реф’юдж"зазначених коштів за вказаними кредитними договорами. Так само Господарським судом не досліджувався рух коштів від кредитора до позичальника.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 листопада 2010 року ґрунтується на всебічному, повному та об‘єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв‘язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У задоволенні апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" відмовити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.