21-550а15 Про визнання незаконними дії, розпорядження та рішення комісії управління ПФУ по призначенню пенсій і допомог щодо відмови у призначенні особі пенсії за віком - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання незаконними дій, розпорядження та рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати незаконними дії, розпорядження від 12 червня 2012 року та рішення комісії управління ПФУ по призначенню пенсій і допомог від 18 липня 2012 року щодо відмови у призначенні йому пенсії за віком відповідно до частини другої статті 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ); зобов'язати управління ПФУ призначити йому пенсію за віком з 23 березня 2012 року із застосуванням показника середньої заробітної плати працівника по Україні за три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії, тобто за 2009, 2010 та 2011 роки, та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією за віком з 23 березня 2012 року.

На обґрунтування позову послався на те, що після досягнення пенсійного віку він набув право на призначення пенсії за віком за Законом № 1058-IV (1058-15) із застосуванням показника середньої заробітної плати працівника по Україні за три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії, проте при призначенні пенсії управління ПФУ використало схему нарахування, яка використовується при перерахунку раніше призначених пенсій та застосувало показник заробітної плати за 2006 рік.

Суди встановили, що 14 липня 2000 року ОСОБІ_1 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до вимог Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) (далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ), обчислена за формулою, передбаченою для цього Закону (2262-12) (без застосування показника середньої заробітної плати по Україні), яку він отримував до лютого 2012 року. Після призначення цієї пенсії ОСОБА_1 продовжував працювати.

Досягнувши пенсійного віку, 23 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до управління ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях України, за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії.

Управління ПФУ, провівши переведення на інший вид пенсії та перерахунок розміру пенсії, при розрахунку пенсії за віком ОСОБІ_1 застосувало показник середньої заробітної плати за 2006 рік, посилаючись на частину третю статті 45 Закону № 1058-IV та пункт 4 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) "Про Державний бюджет України на 2008 вік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Розпорядженням від 12 червня 2012 року та рішенням комісії по призначенню пенсій і допомог від 18 липня 2012 року № 12 управління ПФУ відмовило ОСОБІ_1 в розрахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях України, визначеного частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки на дату звернення про призначення пенсії за віком він отримував пенсію за Законом № 2262-XII (2262-12) .

Ленінський районний суд міста Миколаєва постановою від 2 листопада 2012 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 помилково був визначений управлінням ПФУ як особа, яка переведена з одного виду пенсій на інший. ОСОБА_1 набув право на отримання пенсії за Законом № 1058-IV (1058-15) лише у 2012 році та вперше звернувся із заявою про її нарахування 23 березня 2012 року, а тому не може мати статусу особи, переведеної з одного виду пенсії на інший.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, вказав, що, отримуючи пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) , ОСОБА_1 скористався своїм правом вибору державної пенсії, а тому подана ним до управління ПФУ заява з вимогою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV (1058-15) є заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, у зв'язку з чим управління ПФУ правильно застосувало до спірних правовідносин положення частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV, а не частини другої статті 40 цього Закону (1058-15) .

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV; просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року, у якій цей суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про протиправність дій органу ПФУ, оскільки позивач не надав свою згоду на врахування заробітної плати із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, а тільки за бажанням пенсіонера при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Верховний Суд України вже висловлював свою позицію щодо застосування частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV. Зокрема, у справі № 21-612а14, постанова в якій ухвалена 31 березня 2015 року, він дійшов висновку, що у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років за Законом № 2262-XII (2262-12) , котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон № 1058-ІV (1058-15) , у подальшому при розрахунку пенсії за віком за Законом № 1058-ІV (1058-15) такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з цього Закону (2262-12) , Закону № 1058-ІV (1058-15) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , при наявності встановленої цим Законом (2262-12) вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом (2262-12) , набувають право на пенсію по інвалідності.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором; у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) та Закону № 1058-IV (1058-15) , призначається одна пенсія за її вибором; при цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) , і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону № 1058-ІV (1058-15) , яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За правилами частини другої статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону (1058-15) , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону (1058-15) для призначення пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (1058-15) , на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV (1058-15) .

Водночас ОСОБІ_1 було призначено пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) , котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії. Зокрема, при призначенні пенсії за вислугу років показник середньої заробітної плати (доходу) при її розрахунку не застосовується в силу вимог зазначеного Закону (2262-12) , адже основою доходу у цьому разі є грошове забезпечення.

Крім того, після звільнення з лав Збройних Сил України ОСОБА_1 продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, з яким погодився й Вищий адміністративний суд України, безпідставно дійшов висновку про застосування у цій справі частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV.

Оскільки касаційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права до встановлених у справі обставин, заяву ОСОБИ_1 слід задовольнити частково.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIIІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБИ_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.