21-726а15 Про призначення та виплату пенсії - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про призначення та виплату пенсії,

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною відмову управління ПФУ від 10 листопада 2011 року у призначенні та виплаті їй пенсії за віком з вересня 2011 року. Вказала, що їй неправомірно відмовлено у призначені пенсії на порушення норм Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) та рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25 рп/2009 (v025p710-09) (далі - рішення № 25-рп/2009).

Суди встановили, що 23 вересня 1998 року позивач оформила пакет документів для виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль та з 27 жовтня 1998 року вона знята з реєстраційного обліку в м. Бердичеві Житомирської області. У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до управління ПФУ з заявою про призначення їй пенсії, однак їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Обґрунтовуючи протиправність зазначених дій відповідача, ОСОБА_1 послалася на те, що на момент звернення до органу ПФУ їй виповнилося 57 років і вона мала 26 років трудового стажу в Україні. Оскільки рішенням № 25-рп/2009 (v025p710-09) визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49, статтю 51 Закону № 1058-IV, ОСОБА_1 вважає, що відмова у призначенні та виплаті їй пенсії є протиправною.

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області постановою від 12 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2012 року, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що норми, визнані неконституційними, стосуються випадків припинення та поновлення виплати раніше призначених пенсій, а тому не мають правових наслідків для позивача, оскільки пенсія їй раніше не призначалась.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 вересня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а позов задовольнив, виходячи з того, що в розумінні Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ "Про громадянство України" (2235-14) позивач є громадянкою України, відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком незалежно від місця проживання, а тому відмова управління ПФУ у призначенні та виплаті їй пенсії є неправомірною.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом частини четвертої статті 8, частини першої статті 26, пункту 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону № 1058-IV, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додало ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2014 року № К/9991/71669/12 у справі за позовом ОСОБА_2, в якій касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які встановили, що позивач не є громадянином України та не перебуває на території України на законних підставах, а отже, приписів, які б передбачали можливість призначення йому пенсії за віком, чинне законодавство не містить.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Наведене не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України, керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) та частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI (2453-17) ,

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.