Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Ліпського Д.В., Тракало В.В., Юрченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум щорічної грошової допомоги

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року,-

У липні 2007 року прокурор ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. Зазначала, що є учасником війни і відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, однак у 2004-2007 роках допомога виплачувалась не у повному обсязі, тому просила стягнути з відповідача на її користь 4101,87 грн. недоплаченої суми грошової допомоги.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2007 року позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації недоплачену їй разову щорічну грошову допомогу як учаснику війни за 2004-2007 роки в сумі 3456,64 грн., 495,65 грн. в рахунок відшкодування втрат від інфляції внаслідок несвоєчасно проведених виплат та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 150,58 грн. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 100 грн. в рахунок відшкодування понесених нею витрат по оплаті за надану юридичну допомогу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2007 року скасовано і прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику війни за 2004, 2006 та 2007 роки у сумі 2429,64 грн., 176,85 грн. в рахунок відшкодування втрат від інфляції внаслідок несвоєчасно проведених виплат, три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 111 грн. та 66,25 грн. понесених витрат по оплаті за надану юридичну допомогу. У решті позову відмовлено.

Відповідач просить скасувати ці судові рішення і направити справу на новий розгляд. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення –скасуванню з постановленням нового судового рішення з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії В-ІV № 028374 і відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що зменшення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2004-2007 роках суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , крім того, звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись неможна виходячи з наступного.

У 2005, 2006 роках позивач отримала щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі 50 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) відповідно. Зазначені норми Законів були чинними протягом 2005 - 2006 років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались. У 2007 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у розмірі 55 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року №20-рп/2004 (v020p710-04) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , а саме ст.44, якою встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , зокрема, учасникам війни не передбачена. Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) було визнано неконституційними положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Водночас, згідно з ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органом праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Таким чином підстав для визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації неправомірними щодо виплати щорічної одноразової допомоги до 5 травня у 2004-2007 роках у зменшеному розмірі, ніж встановлений законом розмір виплат учасникам війни, немає, оскільки управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 серпня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум щорічної грошової допомоги відмовити.

постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.