Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

Бим М.Є.

Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Сапа-Аудит" на постанову Господарського суду Запорізької області від 19 березня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженоб відповідальністю фірми "Сапа-Аудит" до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про скасування актів,-

Постановою Господарського суду Запорізької області від 19 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Сапа-Аудит" просить ухвалені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Уповноваженими фахівцями Управління Пенсійного Фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведена позапланова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Сапа-Аудит"з питань правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків, інших платежів до Пенсійного фонду України за період з 27.08.2000р. по 20.08.07, про що складений Акт від 06.09.07 за № 89.

В Акті перевірки вчинено запис про порушення статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV - заниження внесків у розмірах 31,8% (32%, 33,3%) на загальну суму за період з квітня 2005 року по липень 2007 року - 24.095,17 грн.

За результатами перевірки, та у відповідності до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"від 9 липня 2003 року N 1058-IV, територіальним органом Пенсійного фонду надіслана страхувальнику вимога № Ю-3153 про сплату боргу у розмірі 24.095,17 грн.

На підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону N 1058-IV начальником Управління Пенсійного Фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя застосована до Товариства фінансова санкція у розмірі 17.843,59 грн., про що прийнято рішення від 08.10.07 № 1523.

Визнання нечинною вимоги про сплату боргу та р ішення № 1523 від 08.10.07 про застосування фінансових санкцій були предметом судового позову.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесені оскарженої постанови, знаходить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Сапа-Аудит" такою, що не підлягає задоволенню.

Як зазначено вище, постанова суду мотивована тим, що обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку чи обраного способу оподаткування доходів.

Спір між сторонами виник з приводу співвідношення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"від 9 липня 2003 року N 1058-IV (1058-15) та Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"від 3 липня 1998 року N 727/98 (727/98) , в редакції Указу від 28 червня 1999 року N 746/99 (746/99) .

Розглядаючи співвідношення названих нормативних актів необхідно зазначити, що Закон N 1058-IV (1058-15) регулює відносини у сфері державного пенсійного страхування, а Указ - у сфері оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 зазначеного вище Закону страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього ж нормативно-правового акта нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України у порядку, встановленому цим Законом (1058-15) ; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , де, як і в Законі № 1058-IV (1058-15) , не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а інше не передбачає пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом (1058-15) закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу № 727/98 (727/98) про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, Закону (1058-15) суперечить і застосуванню не підлягає.

Виходячи з названих норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"від 9 липня 2003 року N 1058-IV (1058-15) слід дійти висновку, що спірне рішення органу Пенсійного фонду та вимога про сплату боргу не суперечить діючому законодавству.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права, то вони не можуть бути скасованими чи зміненими з підстав, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Сапа-Аудит" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 19 березня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.