Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Штульман І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН) на постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 26 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2009 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до УПСЗН про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої суми грошової допомоги до 5 травня і

У позовній заяві, поданій до суду в листопаді 2008 року, ОСОБА_6 зазначав, що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) як інваліду 3 групи щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, однак розмір виплаченої йому допомоги за 2007 та 2008 роки рік склав усього 650 гривень. Посилаючись на

відмову УПСЗН здійснити виплату зазначеної допомоги в належному розмірі, позивач, уточнивши в подальшому свої вимоги, просив визнати дії УПСЗН протиправними та стягнути з відповідача за 2007 та 2008 роки недоотримані

5559 гривень.

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки від 26 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від

31 березня 2009 року, позов задоволено частково: дії УПСЗН визнано протиправними та стягнуто на користь позивача недоплачену разову грошову допомогу за 2007 та 2008 роки в сумі 5587,42 гривні.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить суд скасувати їхні рішення й ухвалити нове –про відмову в задоволенні позову.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 вважає рішення суддів законними та обґрунтованими, просить залишитит їх без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи і згідно зі

статтею 13 Закону № 3551-ХІІ користується правом на отримання щорічно до

5 травня разової грошової допомоги.

Частиною п’ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ передбачено виплату щорічно до 5 травня інвалідам війни 3 групи разової грошової допомоги в розмірі

7 мінімальних пенсій за віком.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року (489-16) (далі – Закон № 489-V (489-16) ) та Закону 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17)

(далі – Закон № 107-VI (107-17) ) визнавалися неконституційними згідно з рішеннями Конституційного Суду України відповідно від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі –Рішення КС № 6-рп/2007) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) (далі –Рішення КС № 10-рп/2008 (v010p710-08) ). Тому, вважали суди, наведені норми законів про держбюджет України на відповідний рік в силу положень статті 22 Конституції України не могли застосовуватися відповідачем при визначенні розміру грошової допомоги до 5 травня у 2007 та 2008 роках.

Однак такого висновку суди дійшли передчасно, без встановлення всіх обставин цієї справи, тому суд касаційної інстанції не погоджується з ним.

Оскільки статтею 29 Закону № 489-V встановлено здійснити виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи у 2007 році у

розмірі 270 гривень і цю норму Закону № 489-V (489-16) Рішенням № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційною, то в період, упродовж якого позивач згідно з частиною четвертою статті 171 Закону № 3551-ХІІ міг отримати цю грошову допомогу (період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі) були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Підпунктом 1 пункту 20 розділу II Закону № 107-VI (107-17) в текст частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ було внесено зміни, відповідно до яких разова грошова допомога інвалідам війни виплачується щорічно до 5 травня у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Прийнятою на виконання частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в

редакції Закон № 107-VI (107-17)

постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 (183-2008-п) "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) установлено розмір разової грошової допомоги інвалідам війни 3 групи на 2008 рік – 300 гривень.

Наведену норму Закону № 107-VI (107-17) визнано неконституційною згідно з Рішенням № 10-рп/2008 (v010p710-08) .

Тобто, на період виникнення правовідносин, що є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам

війни 3 групи. Дія цих актів частково припинялася та відновлювалася у зв`язку

з внесенням поточних змін у законодавство.

Для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах в певний проміжок часу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше

не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та Рішень Конституційного Суду України, а також враховуючи, що зазначеною нормою

Законів №№ 489-V (489-16) та № 107-VI (107-17) фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення

Закону № 489-V (489-16) в період із 1 січня по 9 липня 2007 року та Закону № 107-VI (107-17) із 1 січня по

22 травня 2008 року, коли цю норму згідно з Рішеннями КС №№ 6-рп/2007 (v0a6p710-07) та

№ 10-рп/2008 (v010p710-08) були визнані неконституційними і дія статті 13 Закону № 3551-ХІІ

було відновлено.

Таким чином, залежно від дати здійснення УПСЗН виплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у 2007 та 2008 роках мало

бути визначено судами, який із наведених законів слід застосувати для розв’язання цього спору. Однак судами цього зроблено не було. Залишилося нез’ясованим, коли саме, тобто в період дії якого із законів позивачеві перераховано відповідачем щорічної разової грошової допомоги та, у зв’язку з цим, чи було реалізовано зазначеною виплатою у 2007 та 2008 роках право позивача на одержання зазначеної допомоги до 5 травня.

Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про дату виплати позивачеві щорічної допомоги за 2007-2008 роки, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачеві та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 КАС України

не може зробити суд касаційної інстанції. Тому справу в частині задоволення позовних вимог слід направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може зробити суд касаційної інстанції.

З огляду на наведене, оскаржені судові рішення відповідно до вимог

статті 227 КАС України підлягають скасуванню, а справа –направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

При новому розгляді суду слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від

26 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2009 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції на

новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.