Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенди О.В.,

суддів:                     Волкова О.Ф., Коротких О.А., 

                            Кривенка В.В., Маринченка В.Л., 

                            Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                            Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до управління Пенсійного фонду України в Апостолівському районі Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії начальника управління ПФУ щодо невиплати їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів (далі - грошова допомога) та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити цю грошову допомогу.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII (3723-12) ) їй як державному службовцю при виході на пенсію має бути виплачено грошову допомогу.

Суди встановили, що ОСОБА_1 згідно з наказом управління ПФУ від 3 червня 2011 року № 29-о була звільнена з посади головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку, інформаційних систем та мереж управління ПФУ на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) ) через невідповідність займаній посаді внаслідок стану здоров'я.

На час звільнення ОСОБИ_1 до досягнення нею пенсійного віку (55 років) залишилось 1 рік 4 місяці 28 днів, страховий стаж становив 35 років 8 місяців 6 днів, стаж державної служби - 14 років 10 місяців 20 днів. ОСОБІ_1 6 червня 2011 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-XII (3723-12) .

У зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 звернулася до управління ПФУ із заявою про виплату грошової допомоги. Управління ПФУ листом від 8 липня 2011 року № 3841/04-24 відмовило з тих підстав, що у разі звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП державному службовцю не виплачується така грошова допомога.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2011 року позовні вимоги задовольнив частково: зобов'язав управління ПФУ нарахувати і виплатити ОСОБІ_1 грошову допомогу.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 лютого 2014 року рішення апеляційного суду залишив без змін.

Не погоджуючись із цією ухвалою касаційного суду, ОСОБА_1 звернулася із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частин другої і тринадцятої статті 37 Закону № 3723-XII. На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України (постанови від 22 жовтня 2014 року та ухвали від 4 грудня 2014 року), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБИ_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішеннях, наданих для порівняння, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що оскільки на час призначення пенсії державного службовця особа за віком і стажем набула право на достроковий вихід на пенсію відповідно до статті 21 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (далі - Закон № 3721-XII (3721-12) ), то вона має право на отримання грошової допомоги, передбаченої частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723-XII.

Водночас у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив у своєму рішенні, що державний службовець, який звільняється з державної служби на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП, тобто не у зв'язку з виходом на пенсію, не має права на отримання грошової допомоги, передбаченої частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723-XII.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень частини тринадцятої статті 37 Закону № 3723-XII та статті 21 Закону № 3721-XII у подібних правовідносинах. За наслідками розгляду справ цієї категорії колегія суддів висловила правову позицію, яка полягає у тому, що обов'язковою умовою для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини тринадцятої статті 37 Закону № 3723-XII є звільнення працівника з посади державного службовця у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця. Державний службовець, якого звільнено з посади на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП, тобто не у зв'язку з виходом на пенсію, не має права на отримання зазначеної допомоги.

Такого правового висновку колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла, провівши системний аналіз законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Цим Законом (3723-12) визначено правовий статус державних службовців, особливості проходження державної служби, порядок її припинення, матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону № 3721-XII на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Згідно з частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 30 Закону № 3723-XII крім загальних підстав, передбачених КЗпП (322-08) , державна служба припиняється у разі досягнення державним службовцем граничного віку проходження держслужби (для жінок - 55 років згідно зі статтею 23 цього ж Закону (3723-12) ), що по суті є виходом на пенсію.

Водночас статтею 38 КЗпП вихід на пенсію визначається як підстава для розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Норми Закону № 3723-XII (3723-12) , якими врегульовані питання пенсійного забезпечення державних службовців, не передбачають права на достроковий вихід на пенсію чи скорочення пенсійного віку.

Разом із тим така можливість передбачена Законом № 3721-XII (3721-12) , який визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 3721-XII особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, передбачена пунктом 2 статті 40 КЗпП як окрема підстава розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення за цим пунктом допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 44 КЗпП працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Отже, підставою для звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП не є вихід працівника на пенсію.

Таким чином, законами № 3721-XII (3721-12) і № 3723-XII (3723-12) врегульовані різні суспільні відносини: норми Закону № 3721-XII (3721-12) спрямовані на реалізацію державної політики щодо ветеранів праці та громадян похилого віку, а нормами Закону № 3723-XII (3723-12) врегульовано професійну діяльність державних службовців щодо практичного виконання завдань і функцій держави і цей Закон (3723-12) є спеціальним у згаданих правовідносинах.

Системний аналіз вищезгаданих норм права з урахуванням відмінності відносин, які ці норми регулюють, давав колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави вважати, що право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів мають державні службовці, державна служба яких припинена у зв'язку з виходом на пенсію. У разі ж припинення службово-трудових відносин у зв'язку з невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я державному службовцю виплачується вихідна допомога, передбачена статтею 44 КЗпП.

Водночас Конституційний Суд України у Рішенні від 26 листопада 2013 року № 11-рп/2013 (v011p710-13) роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини тринадцятої статті 37 Закону № 3723-XII з наступними змінами в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП, статті 21 Закону № 3721-XII з наступними змінами необхідно розуміти так, що у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в частині першій статті 37 Закону № 3723-XII.

Конституційний Суд України відповідно до пункту четвертого статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції (254к/96-ВР) та законів України.

Статтею 69 цього Закону (422/96-ВР) визначено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Виконуючи вимоги зазначеної норми, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни правової позиції, яка має відповідати тлумаченню норм Конституційним Судом України.

Відповідно до вимог статті 243 КАС (2747-15) за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу (2747-15) , суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Оскільки суд першої інстанції застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин відповідно до наведених вище висновків Конституційного Суду України, а рішення судів апеляційної і касаційної інстанцій у справі, що розглядається, цим висновкам не відповідають, ухвала Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року підлягають скасуванню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року - залишенню в силі.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (ї) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБИ_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року скасувати.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2011 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.