Про визнання протиправним прийняте ДПІ податкове повідомлення-рішення, про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (далі - СПД-ФО) ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У серпні 2009 року СПД-ФО ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просила визнати протиправним прийняте ДПІ 12 лютого 2009 року податкове повідомлення-рішення № 0000221704/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за 2007 рік у розмірі 1 805 466 грн 11 коп., а також визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 19 березня та 9 червня 2009 року №№ 0000221704/1, 0000221704/2 відповідно, прийняті за наслідками його оскарження.

Суди розглядали справу неодноразово.

Так, Верховний Суд України постановою від 2 липня 2013 року скасував ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року про задоволення позовних вимог та направив справу на новий касаційний розгляд.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 серпня 2013 року скасував постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 6 жовтня 2009 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (для перевірки факту відчуження позивачем земельної ділянки у рамках провадження підприємницької діяльності).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 8 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 березня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, СПД-ФО ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування статті 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (чинного на час виникнення спірних відносин), статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 889-ІV (889-15) ), статті 13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) (чинного на час виникнення спірних відносин).

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2008 року, 22 липня та 17 серпня 2010 року, 19 червня 2012 року, 3 вересня 2013 року (справи №№ 6/684, К-15053/10, К-21856/08, К-384/10, К/800/27297/13 відповідно), в яких інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні і ті ж норми матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні наведених норм права і в постанові від 2 липня 2013 року (справа № 21-149а13) дійшов такого правового висновку.

Аналіз загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" (1251-12) (чинного на час виникнення спірних відносин), якими встановлювались засади податкових відносин в Україні на час виникнення спірних відносин, та наведених вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що оподаткування доходів СПД-ФО - платника єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом № 889-ІV (889-15) правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Цьому правовому висновку відповідає постанова Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2015 року.

Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви СПД-ФО ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.