Про визнання права на пільгову пенсію та дій незаконними - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання права на пільгову пенсію та дій незаконними,

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною відмову відповідача щодо призначення їй пенсії на пільгових умовах та зобов'язати відповідача призначити їй пільгову пенсію з моменту звернення із заявою.

На обґрунтування своїх вимог послалася на те, що з 1 серпня 1984 року по 23 жовтня 2000 року працювала на посаді наборщика вручну в товаристві з обмеженою відповідальністю «Калинівська друкарня». Посада, на якій позивач працювала понад 16 років, відноситься до категорії посад, що дають право на призначення пільгової пенсії за списком № 2.

19 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до відповідача про призначення їй пенсії на пільгових умовах, проте управління ПФУ відмовило їй, посилаючись на те, що підприємство не проводило атестацію робочого місця в період часу роботи позивачки (з вересня 1992 року), коли це стало законодавчо визначеною умовою для призначення згаданої пенсії.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач просила суд зобов'язати управління ПФУ призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах з моменту звернення до органу ПФУ.

Калинівській районний суд Вінницької області постановою від 16 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, позов задовольнив. Визнав протиправною відмову щодо призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах та зобов'язав призначити цю пенсію з моменту звернення про її призначення. При цьому суди встановили, що починаючи з 1 серпня 1992 року атестація робочого місця не проводилась у зв'язку із відсутністю коштів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 жовтня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ на рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту «б» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2014 року (№ К/800/18539/14), у якій цей суд виходив із того, що відмова органу ПФУ зарахувати період роботи позивача на посаді, яка включена до списку № 2, до пільгового стажу внаслідок непроведення атестації цієї посади на підприємстві є обґрунтованою.

Встановивши, що є неоднакове застосування норм матеріального права, та виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення неоднакового правозастосування, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (442-92-п) (далі - Порядок), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці (v0041205-92) , затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку (442-92-п) та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій (v0041205-92) періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку (442-92-п) та Методичних рекомендацій (v0041205-92) передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку (442-92-п) відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ (1788-12) та Порядку (442-92-п) дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13).

Керуючись, підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (192-19) «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України