Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2010 року

у справі № 2а-1952/09/5/0170 (2-а-1952/09/5/0170)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон"

до Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

про визнання відмови незаконною та зобов’язання до виконання певних дій,

У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Леон"звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про визнання відмови незаконною та зобов’язання до виконання певних дій.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано дії Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в АР Крим щодо відмови у видачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Леон"Свідоцтва на право cплати єдиного податку на 2009 рік протиправними. Зобов’язано Сакську об’єднану державну податкову інспекцію в АР Крим видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Леон"Свідоцтво на право cплати єдиного податку на 2009 рік. В решті позовних вимог –відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Сакська об’єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було відмовлено позивачу у задоволенні його заяви про видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку на підставі перевищення останнім за результатами 2008 року об’ємів реалізації готової продукції 1 млн. грн.

До такого висновку відповідач дійшов на підставі аналізу (зробленого на підставі пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість") об’ємів погашення запасів, проценту виходу готової продукції, розрахункового об’єму добичі і вартості 1 шт. каменя будівельного встановлено, що об’єм виручки позивача за 2008 рік становить 1575538 грн., у тому числі за 1 квартал 2008 року –454997 грн., за 2 квартал 2008 року –509027 грн., за 3 квартал 2008 року – 390889 грн., за 4 квартал 2008 року –220625 грн.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України № 727/98 від 03 липня 1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема, юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 11 грудня 2008 року виручка позивача склала 969,7 тис. грн., а відповідно до наданого 19 січня 2009 року відповідачу звіту сума фактично отриманої виручки від реалізованої продукції за чотири квартали 2008 року склала 999,72 грн., середньооблікова чисельність працюючих складала 32 людини, що повністю підтверджується матеріалами справи.

Отже, з урахуванням вказаних положень чинного законодавства та даних поданого позивачем звіту за чотири квартали 2008 року суди дійшли правомірного висновку щодо обґрунтованості та законності позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон".

Що стосується посилання відповідача на неможливість видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку через перевищення позивачем за результатами 2008 року об’ємів реалізації готової продукції 1 млн. грн., то колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування передбачено певними нормами законів України з питань оподаткування, зокрема, законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , і "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) тощо.

Відповідно до підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі - Закон України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (334/94-ВР) ) донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року "Про податок на додану вартість"(далі - Закон України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (168/97-ВР) ) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в редакції Закону України від 22 червня 2004 року N 1830-IV "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (1830-15) методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Починаючи з 2004 року, і до цього часу відповідний закон не приймався. Отже, методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами наразі законодавчо не визначена.

Крім того, непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Таких підстав у даному випадку у податкової інспекції не було.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо необґрунтованого застосування відповідачем підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року та пункту 4.1 статті 4 №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року до спірних правовідносин.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та законними.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Сакської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13 травня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .