Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя - доповідач), Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л., Смоковича М.І., Чумаченко Т.А.,

секретар судового засідання Фіцай Є.В.,

розглянувши в судовому засіданні за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі міста Севастополя (далі –УПФ) на постанову Гагарінського районного суду міста Севастополя від 13 січня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2009 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПФ, Головного Управління Пенсійного фонду України в місті Севастополі про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовною заявою, в якій зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , позивач просила відновити пропущений строк для звернення до адміністративного суду та зобов’язати УПФ нарахувати на її користь недоплачену державну соціальну допомогу за 2006 - 2007 роки в сумі 2733,30 гривні.

Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 13 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2009 року, позов задоволено частково: відмовлено позивачу в задоволені клопотання про поновлення строку для звернення до адміністративного суду та зобов’язано УПФ нарахувати ОСОБА_6 соціальну допомогу за жовтень, листопад, грудень 2007 року у розмірі 369,90 гривні. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

ОСОБА_6, яка народилася у 1942 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 цього Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Ухвалюючи рішення в частині, що стосується задоволення вимог позивача, суди правильно виходили з того, що спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, помилково зобов’язав відповідача нарахувати ОСОБА_6, яка одержує пенсію, щомісячну соціальну допомогу в

розмірі конкретної грошової суми. Судом апеляційної інстанції залишено без уваги, що при розв’язанні цього спору по суті слід зобов’язати УПФ здійснити нарахування підвищення до призначеної позивачу пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а не ухвалювати рішення про зобов’язання відповідача нарахувати щомісячну соціальну допомогу у конкретній сумі.

Відповідно до статей 105, 162 КАС України адміністративний позов може

містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності

відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Також суд першої інстанції, встановивши, що посадовими особами суб’єкта владних повноважень порушено норми права, які регулюють спірні правовідносини,

з метою повного захисту порушеного права повинен був визнати такі дії відповідача протиправними. Суд апеляційної інстанції не усунув помилку суду першої інстанції при ухваленні рішення в цій частині.

Крім того, в судовому рішенні про визнання протиправними дій відповідача

та зобов’язання здійснити нарахування підвищення до пенсії повинні бути зазначені початкова та кінцева дати здійснення такого нарахування: з 9 липня 2007 року

(момент ухвалення Рішення № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) Конституційним Судом України); кінцевим строком відновлення порушеного права позивача на отримання підвищення до пенсії за віком як дитині війни, слід вважати 31 грудня 2007 року (межі позовних вимог).

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. Рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

В іншій частині судові рішення відповідають вимогам закону і залишаються судом касаційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі міста Севастополя задовольнити частково.

Постанову Гагарінському районі міста Севастополя від 13 січня 2009 року

в частині, що стосується задоволення позову, змінити.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в

Гагарінському районі міста Севастополя у нарахуванні з 9 липня по 31 грудня

2007 року та виплаті підвищення до призначеної ОСОБА_6 пенсії у встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної

пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі міста Севастополя здійснити перерахунок із 9 липня по 31 грудня 2007 року та

виплату підвищення до призначеної ОСОБА_6 пенсії у встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

У цій частині ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного

суду від 5 червня 2009 року скасувати.

В іншій частині постанову Гагарінському районі міста Севастополя від 13 січня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від

5 червня 2009 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може

бути оскаржено у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно

до положень статей 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.