Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації (далі –ГУПСЗН Рівненської ОДА) про стягнення невиплаченої разової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій,

У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення частини невиплачених сум щорічної разової грошової допомоги. Він зазначала, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'' (3551-12) як учасник бойових дій має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2007 році виплатив грошову допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 2075 грн, яку просив стягнути з відповідача на його користь.

Постановою Рівненського оружного адміністративного суду від 11 лютого 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не врахував вимоги Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , згідно з яким відбувалася виплата грошової допомоги позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є учасником бойових дій. Відповідно до частини п’ятої статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на одержання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2007 році позивач отримав грошову допомогу до 5 травня у розмірі 280 грн.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже, вирішальним в даному спорі є питання про пріоритет законів. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів до 05 травня 2007 року, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на час виплати грошової допомоги у 2007 році відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними не було.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухваленого рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та у строки визначені статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .