Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Господарського суду Рівненської області від 26.12.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року по справі № 19/288 (22-а-219/07)

за позовом Державної податкової інспекції у м. Рівне

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тант"

до Приватного підприємця ОСОБА_6

про визнання недійсним договору та господарського зобов'язання,

Державна податкова інспекція у м. Рівне (далі –позивач, орган податкової служби) звернулася до суду з позовом (із уточненням) про визнання недійсним договору позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) від 02.11.2004 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тант" (далі –ТОВ "Тант", товариство) та приватним підприємцем ОСОБА_6 (далі –ПП ОСОБА_6.), а також про визнання недійсними господарських зобов'язань по наданню транспортних послуг ПП ОСОБА_6 ТОВ "Тант"на загальну суму 43628 грн. та стягнення в дохід держави з ПП ОСОБА_6 коштів в сумі 43628 грн.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 26.12.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року по справі № 19/288 (22-а-219/07) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) від 02.11.2004 року, укладеного між ТОВ "Тант" та ПП ОСОБА_6 В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ОСОБА_6 надіслала заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій –без змін.

З урахування того, що сторони в судове засідання не з’явилися, та на підставі положення пункту другого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги заперечення на неї колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що під час перевірки ТОВ "Тант"органом податкової служби було встановлено, що одним із контрагентів ТОВ "Тант" є ПП ОСОБА_6, яка надавала послуги товариству по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, що був у останньої в безоплатному користуванні згідно договору позички від 02.11.2004 року. В результаті даної господарської діяльності за період, який перевірявся було надано послуг на суму 43268 грн.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 02.11.2004 року між ТОВ "Тант" (позичкодавець) та ПП ОСОБА_6 (користувач) укладено договір позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) згідно якого ТОВ "Тант" безоплатно передало підприємцю ПП ОСОБА_6 автомобіль марки МАN 19.464., 2000 року випуску, об'єм двигуна 12816, шасі (кузов) НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричеп KOGEL SVKT 24 P, для користування протягом встановленого цим договором строку (до 01.09.2007 року). Зазначений автомобіль та напівпричеп належать ТОВ "Тант" на праві власності.

Згідно ч. 2 ст. 829 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ) юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.

Відповідно до Статуту ТОВ "Тант", учасниками товариства є ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку, що товариство не мало права передавати автомобіль та напівпричеп у безоплатне користування особі, яка є її учасником. Відтак, договір позички укладено в порушення вимог чинного законодавства.

Статтею 203 ЦКУ визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою ст. 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги позивача в частині визнання недійсним договору позички від 02.11.2004 року, укладеним між ТОВ "Тант" (позичкодавець) та ПП ОСОБА_6 підлягають задоволенню.

Що стосується вимог органу податкової служби щодо визнання недійсними господарських зобов'язань по наданню транспортних послуг ПП ОСОБА_6 ТОВ "Тант" на суму 43628 грн. та застосування наслідків, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, судами встановлено наступне.

Обґрунтовуючи зазначені вимоги позивач посилається на ст.ст. 2, 4, 9 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування"(далі –Закон №1251) за якими передбачено обов'язок платників податків сплачувати податки та збори до бюджетів та державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Крім того, зазначає, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними " (v0003700-78) , щодо угод укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зокрема належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Підставою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства позивач вважає, укладений між відповідачами договір позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) і надання транспортних послуг ПП ОСОБА_6 ТОВ "Тант"його ж власним автотранспортом. В результаті даної господарської діяльності ТОВ "Тант"було зменшено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 10907 грн.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, господарські зобов'язання між ПП ОСОБА_6 та ТОВ "Тант"грунтуються на договорі від 01.06.2004 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого товариство є замовником транспортних послуг, а ПП ОСОБА_6 перевізником.

Крім того, судами зазначено, що господарські операції між сторонами договору перевезення оформлені належним чином з дотриманням вимог діючого законодавства. За надані послуги з перевезення в повній мірі проведено сплату коштів та відповідно сплату податків.

Жодних порушень, які б свідчили про ухилення від сплати податків за вказаним договором позивачем не встановлено і документально не підтверджено.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку, що відсутні підстави щодо визнання господарського зобов'язання за договором перевезення вантажів таким, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також, судом першої інстанції правомірно спростовані посилання позивача на ту обставину, що ТОВ "Тант" здійснювало амортизаційні відрахування та витрати на капітальний ремонт автомобільного транспорту наданого ПП ОСОБА_6 за договором позички (що призвело до зменшення зобов'язання по сплаті податків), не може бути тією умовою, яка не відповідає вимогам закону, оскільки при безоплатній передачі основних фондів валовий дохід у передавача дорівнює нулю, а в одержувача таких основних фондів немає права на нарахування амортизації.

Таким чином, господарські зобов'язання щодо надання транспортних послуг виникли в результаті укладення договору на перевезення вантажів та надання послуг, а не в результаті укладення договору позички. Відтак, укладення з порушенням закону договору позички не тягне за собою наслідком визнання недійсним зобов'язання по наданню транспортних послуг.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Рівненської області від 26.12.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2007 року по справі № 19/288 (22-а-219/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.