колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Ліпського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними, перерахунок пенсії, вихідної допомоги та страхової суми за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2007 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що в період з 25 лютого 1992 року по 26 грудня 2003 року проходив службу на посадах начальницького складу в Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області, у тому числі в період з 8 лютого 2002 року по 26 грудня 2003 року в приймальнику-розподільнику при Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області. Наказом начальника УМВС України в Луганській області від 26 грудня 2003 року № 333 відповідно до пункту 65 "а"(за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ був звільнений у відставку з призначенням пенсії. Вислуга років позивача на день його звільнення в пільговому обчисленні становила 20 років. При нарахуванні пенсії в грошове забезпечення не було включено премію в розмірі 33,3%, яка була установлена наказом Міністерства внутрішніх справ від 31 жовтня 1996 року №750 та підлягала виплаті з 1 грудня 1996 року. Всупереч положенням Указу Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ"від 4 жовтня 1996 року № 926 (926/96) позивачу, який мав право на пенсію за вислугу років і продовжував працювати, з 2 вересня 2003 року не була призначена щомісячна доплата в розмірі 25% суми належної пенсії, яка б могла бути йому нарахована, та відповідно зазначена надбавка не була включена до суми грошового забезпечення, з якого обраховувалась пенсія. Зазначена премія та надбавка, на думку позивача, є додатковими видами грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу"від 24 квітня 2003 року № 370 (370/2003) була встановлена щомісячна надбавка за безперервну службу в органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби, зокрема, понад 20 років - до 70%. Проте зазначена надбавка позивачу не була призначена, оскільки він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності відповідно до наказів начальника Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області, які пізніше були скасовані як незаконні.

Просив визнати незаконними дії УМВС України в Луганській області; зобов’язати відповідача перерахувати пенсію за період з 26 грудня 2003 року до 1 січня 2005 року з урахуванням премії в розмірі 33,3%, щомісячної доплати в розмірі 25% від суми належної пенсії та за період з 1 травня 2003 року до 1 січня 2005 року з урахуванням премії надбавки за безперервну службу в розмірі 70%, виплатити заборгованість з виплати пенсії в зв’язку з її неправильним нарахуванням; провести перерахунок вихідної допомоги та страхової суми.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2007 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області з 25 лютого 1992 року по 26 грудня 2003 року, у тому числі в приймальнику-розподільнику при Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області з 8 лютого 2002 року по 26 грудня 2003 року. Наказом начальника УМВС України в Луганській області від 26 грудня 2003 року № 333 відповідно до пункту 65 "а"(за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ був звільнений у відставку з призначенням пенсії. Вислуга років в календарному обчисленні становила 14 років, в пільговому обчисленні –20 років. Відповідно до висновку про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) від 1 жовтня 2003 року до грошового забезпечення ОСОБА_1, з якого обраховано йому пенсію, не включено премію в розмірі 33,3%, щомісячну доплату в розмірі 25% від суми належної пенсії та надбавку за безперервну службу в розмірі 70%. Зазначені надбавки ОСОБА_1 під час проходження служби встановлені не були, а премія виплачувалася не щомісяця та залежала від обсягу асигнувань, що виділялися на утримання органу внутрішніх справ, в якому проходив службу позивач.

Відповідно до положень статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ"від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при обчисленні пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей"від 17 липня 1992 року №393 (393-92-п) передбачено, що пенсії особам зазначеної категорії військовослужбовців обчислюються із суми грошового забезпечення, що виплачується їм на день звільнення з військової служби.

Пунктом 7 зазначеної постанови Уряду передбачено, що пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; окладу за військове або спеціальне звання; процентної надбавки за вислугу років; додаткових видів грошового забезпечення, що надаються щомісяця (надбавки за вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби). Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців"від 6 квітня 1998 року № 452 (452-98-п) , якою затверджені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, премія, що виплачується військовослужбовцям, не віднесена до додаткових видів грошового забезпечення.

Зазначене преміювання військовослужбовців було запроваджене на підставі Указу Президента України "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ"від 4 жовтня 1996 року № 926/96 (926/96) , підпунктом "б"пункту 3 якого зазначено, що керівникам органів внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, надано право преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами. Проте наведеним нормативним актом не визначено, що зазначена премія віднесена до додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців і що вона підлягає врахуванню при визначенні суми грошового забезпечення, з якої обчислюється пенсія.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що оскільки премія не віднесена до додаткових видів грошового забезпечення, тому вона не могла бути врахована позивачу при нарахуванні пенсії.

Підпунктом "а"пункту 3 Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 (926/96) було надано право керівникам органів внутрішніх справ, у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків від суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована.

За змістом зазначеної правової норми така доплата не може бути включена до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ для обчислення розміру пенсії, оскільки ця доплата по своїй суті вже є частиною пенсії, обчисленою відповідно до положень статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, яка виплачується зазначеним особам при умові залишення їх на службі. Крім цього, зазначена доплата позивачу не була встановлена на час звільнення. Указом Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу"від 24 квітня 2003 року № 370 (370/2003) було надано Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України право встановлювати відповідно військовослужбовцям Служби безпеки України і працівникам органів внутрішніх справ України щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10; понад 10 років - до 30; понад 15 років - до 50; понад 20 років - до 70; понад 25 років - до 90 відсотків. Порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Головою Служби безпеки України та Міністром внутрішніх справ України.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачу щомісячна надбавка за безперервну службу в органах внутрішніх справ на момент звільнення не була встановлена належним наказом керівника органу внутрішніх справ на підставі чинного нормативно-правового акту - Указу Президента України від 24 квітня 2003 року № 370 (370/2003) , а тому підстави для включення зазначеної грошової надбавки до перерахунку пенсії відсутні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.