Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушта Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2006 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2007 року

у справі № 2-7/2083-2006А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронос"

до Державної податкової інспекції у м. Алушта Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронос"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушта Автономної Республіки Крим про визнання недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0002572301/0 від 25 жовтня 2005 року, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі 2401550 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що податковий орган неправомірно зменшив суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в липні 2005 року на 771426 грн. в зв’язку з ліквідацією позивачем основних виробничих фондів за самостійним його рішенням, оскільки названі об’єкти не відносились до основних фондів, а були об’єктами незавершеного будівництва. Крім того, податковий орган неправомірно зменшив суму бюджетного відшкодування і виключив зі складу податкового кредиту 1630124 грн. податку на додану вартість за травень 2005 року, оскільки податковий кредит сформовано правомірно на підставі податкових накладних.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2007 року, позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0002572301/0 від 25 жовтня 2005 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі 2401550,11 грн.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, ДПІ у м. Алушта Автономної Республіки Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне податкове повідомлення-рішення № 0002572301/0 від 25 жовтня 2005 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі 2401550 грн., в тому числі за травень 2005 року –1630124 грн., за липень 2005 року –771426 грн., було прийнято податковим органом на підставі акта перевірки № 105/23/31365395 від 17 жовтня 2005 року (далі – Акт перевірки).

На думку податкового органу, позивачем порушено пункт 4.9 статті 4, підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Відповідно до пункту 4.9 статті 4 Закону № 168/97-ВР, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

На думку податкового органу порушення позивачем наведеної норми полягає у тому, що до складу податкових зобов’язань не включено податок на додану вартість у сумі 771426 грн. за червень 2005 року у зв’язку з ліквідацією по самостійному рішенню платника податків будівлі кліматопавільйону вартістю 3857130 грн., яка визначена податковим органом як об’єкт основних засобів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за даними бухгалтерського обліку кліматопавільйон обліковується на балансовому рахунку 151 "Капітальне будівництво".

Відповідно до акта прийому-передачі від 19 травня 2003 року ТОВ "Бригантина"передає ТОВ "Кронос"об’єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою по вул. Леніна, 2, місто Алушта. Об’єкт повертається на баланс ТОВ "Кронос"як правонаступнику замовника і учасника пайового будівництва, на балансі якого обліковувався даний об’єкт по передачі його в експлуатацію.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 березня 2004 року у справі № 2-1/2921-2004, яке залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 червня 2004 року, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 25 червня 1999 року "Про введення в експлуатацію кліматопавільйону, розташованого за адресою по вул. Леніна, 2, місто Алушта".

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний кліматопавільйон є об’єктом незавершеного будівництва та не відноситься до основних фондів, до яких відносяться лише об’єкти після їх прийняття в експлуатацію. У зв’язку з цим, застосування податковим органом пункту 4.9 статті 4 Закону № 168/97-ВР є неправомірним.

На думку колегії суддів, висновок судів попередніх інстанцій відносно того, що об’єкт, розташований за адресою по вул. Леніна, 2, місто Алушта, є об’єктом незавершеного будівництва та не відноситься до основних фондів є передчасним, оскільки він зроблений без повного з’ясування усіх обставин.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (z0288-00) , об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки та не перевірено на підставі належних доказів посилання податкового органу на те, що об’єкт, розташований за адресою по вул. Леніна, 2, місто Алушта, є окремим конструктивно відокремленим предметом, призначеним для виконання самостійних функцій, тому відноситься до основних фондів.

Крім того, судами попередніх інстанцій не перевірено доводи податкового органу та не з’ясовано, чи включав КП "Санаторій "Альбатрос", замовник будівництва кліматопавільйону, правонаступником якого є ТОВ "Кронос", до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв’язку з будівництвом вказаного об’єкту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Податковим органом виключено зі складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 1630124 грн., віднесені до складу податкового кредиту бухгалтерською довідкою, виключені попередніми актами перевірок у зв’язку з незавершеним будівництвом, фактом пожежі, не існуючих при перевірці наявності на підприємстві товарно-матеріальних цінностей, набутих від постачальників.

Податковий орган дійшов висновку, що позивачем повторно включені до складу податкового кредиту податкові накладні, що є порушенням підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що чинним законодавством не заборонено неодноразове включення до декларації з податку на додану вартість податкових накладних, по яким не було здійснено відшкодування податку на додану вартість.

Проте, судами не досліджено належним чином питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з урахуванням вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, а саме, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Проте, судами попередніх інстанцій, в порушення вказаних норм права, не було досліджено всіх обставин справи.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову зроблено без повного з’ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимога про визнання нечинним може стосуватися лише нормативно-правового, а не індивідуального акта. Проте, у справі, що розглядається, суди постановили рішення про визнання нечинним індивідуального акта –податкового повідомлення-рішення, у той час коли позовні вимоги стосувались визнання його недійсним та скасування.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушта Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2007 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

У повному обсязі ухвалу складено 11 червня 2010 року.