Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т .

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області про відшкодування недоплат одноразової щорічної грошової допомоги та компенсації щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду війни,-

Постановою Ровенського міського суду Луганської області від 03 грудня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області 16 220 грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування недоплат: щорічної разової грошової допомоги, як інваліду війни; одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду війни 3 групи внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни та інвалідом ІІІ групи.

Згідно із статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", інвалідам ІІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач являється інвалідом III групи як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи користується правами та пільгами, передбаченими вищевказаним Законом. В 2007 році позивачу були виплачені: щорічна разова грошова допомога як інваліду війни в сумі 300 грн.; одноразова компенсація в сумі 189 грн. 60 коп.; нараховано, але не виплачена компенсація на оздоровлення в сумі 90 грн.

Згідно ст. 67 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", конкретні розміри всіх видів доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону (796-12) не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (796-12) ( Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року (231-16) ).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протягом 2007 років не призупинялась.

За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону № 796-ХІІ, висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими.

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інваліди війни 3 групи мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) інваліди війни, до яких відноситься позивач, в 2007 році передбачена виплата щорічної разової допомоги у розмірі 300 грн.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки ці рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області задовольнити частково.

Постанову Ровенського міського суду Луганської області від 03 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2008 року в частині задоволення позовних вимог про виплату заборгованості щорічної разової грошової допомоги, як інваліду війни до 5 травня скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті зазначені судові рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.