Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Карась О.В., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова (далі –ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009

у справі № 2-а-6203/08 (22-а-604/09)

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 (далі –СПД ОСОБА_1)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2007 № 0030741702/0 № 0030751702/0 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009, позов задоволено з підстав відсутності доказів перебування ОСОБА_2 у трудових правовідносинах з позивачем.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неповноту дослідження судовими інстанціями усіх фактичних даних зі спору. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що судами не було вжито усіх передбачених законом заходів для встановлення обставин щодо фактичного допущення позивачем до роботи ОСОБА_2 як підстави для висновку про наявність трудового договору між позивачем та названою особою згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- ДПІ було проведено виїзну планову перевірку СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2005 по 30.09.2007, оформлену актом від 30.11.2007 № 5500/17-218/2875220178, в ході якої було встановлено факт використання позивачем у власній господарській діяльності праці найманого працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору у письмовій формі та без сплати до бюджету в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, а також єдиного податку у необхідному розмірі;

- за наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.12.2007 № 0030741702/0, відповідно до якого СПД ОСОБА_1 нараховано єдиний податок у сумі 1175 грн., та № 0030751702/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 21330 грн. (у тому числі 7110 грн. –за основним платежем та 14220 грн. штрафних санкцій).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо фактичної наявності у позивача найманих працівників у період, охоплений перевіркою.

Згідно з абзацами другим, четвертим пункту 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Крім того, у разі використання найманої праці позивач набуває статусу податкового агента у розумінні пункту 1.15 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", яким передбачено, що податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Відповідно ж до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 названого Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, покладено обов’язок утримувати податок від суми такого доходу за установленою Законом (889-15) ставкою.

У розгляді даної справи судами не було з’ясовано та, відповідно, належним чином оцінено усі обставини справи з урахуванням припису частини четвертої статті 24 Кодексу законів про праці України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) зазначено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, для правильного вирішення спору зі справи судам слід було вичерпно з’ясувати наявність або відсутність зафіксованого в акті перевірки юридичного факту, з яким закон пов’язує виникнення трудових відносин, а саме –допуск ОСОБА_2 до виконання роботи з відома позивача.

За змістом частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 (z0925-05) , за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт.

Акт –це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, названий акт перевірки є доказом у розумінні статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі недостатності цього доказу суд, керуючись частинами четвертою, п’ятою статті 11 названого Кодексу, зобов’язаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують відповідні обставини, викликати свідків для надання особистих пояснень та вчинити інші необхідні заходи для встановлення об’єктивної істини у справі.

Однак судами цього зроблено не було. Натомість попередні інстанції зазначили про відсутність в акті перевірки посилань на конкретну роботу, яка виконувалася ОСОБА_2, тоді як факт виконання роботи, вид такої роботи та її тривалість є обставинами, які входять до предмету доказування у справі, а відтак підлягали обов’язковому дослідженню судами.

Касаційна ж інстанція в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 у справі № 2-а-6203/08 (22-а-604/09) скасувати.

Справу № 2-а-6203/08 (22-а-604/09) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.