Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Леонтович К.Г.,

суддів: Васильченко Н.В., Розваляєвої Т.С., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.,

секретаря –Нагорного М.В.,

за участю представника Управління земельних ресурсів у місті Харкові –Варламова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Управління земельних ресурсів у місті Харкові на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2009 року у справі №2а-9766/2008 за позовом Управління земельних ресурсів у місті Харкові до Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області про визнання протиправним та скасування припису та рішення, -

У вересні 2008 року Управління земельних ресурсів у місті Харкові звернулося в суд з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис №151 від 10.09.2008 р. про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін, а також визнати протиправним та скасувати рішення №118 від 12.09.2008 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін з вилученням в доход державного бюджету незаконно отриманої виручки в сумі 171 743,02 грн. та штрафу в сумі 343 486,04 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року позовні вимоги задоволені в частково:

Справа № К-30049/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

- визнаний протиправним та скасований припис відповідача №151 від 10.09.2008 р. в частині вимог про усунення порушень завищення вартості

послуг при складанні технічного завдання на виконання землевпорядних робіт; підготовки висновків з надання земельних ділянок у користування на замовлення юридичних та фізичних осіб; підготовки та видачі довідок про правовий статус, кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, розподіленні земель серед власників і користувачів.

- визнане протиправним та скасоване рішення відповідача № 118 від 12.09.2008 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін в частині вилучення у управління Держкомзему у місті Харкові 170315,02 грн. та стягнення штрафу у розмірі 340630,04 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2009 року скасоване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалене в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду Управління земельних ресурсів у місті Харкові звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 18.08.2008 р. по 05.09.2008 р. Державною інспекцією з контролю за цінами в Харківській області проводилася перевірка діяльності Управління Держкомзему у м. Харкові за результатами якої складений акт за № 00470 від 05.09.2008 р.

Згідно вказаного акту перевіркою були встановлені порушення допущені Управлінням Держкомзему у місті Харкові: при складанні собівартості витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а саме, включення позивачем до собівартості вказаної послуги заробітної плати та нарахувань на неї, що призвело до отримання Управлінням Держкомзему у місті Харкові необґрунтованої виручки у розмірі 167712,52 грн.; порушення застосування підвищувального коефіцієнту 1,5 при виконані управлінням робіт за договорами щодо підготовки висновків з надання земельних ділянок у користування, робіт по складанню технічного завдання на виконання землевпорядних робіт з отриманням необґрунтованої виручки на суму 2602,5 грн. та порушення щодо визначення і кількості факторів (понад 5 різних значень факторів) при наданні інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з отриманням необґрунтованої виручки на суму 1428,00 грн.. Всього в результаті допущених порушень позивачем отримано незаконно необґрунтованої виручки на загальну суму 171 743,02 грн..

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з помилковості висновків відповідача. При цьому, суд зазначив, що надання позивачем послуги з грошової оцінки земельної ділянки є адміністративною послугою, а згідно Методичних рекомендацій щодо визначення собівартості платних адміністративних послуг, затверджених наказом Міністерства економіки України від 28.09.2007 р. за № 329, собівартість адміністративних послуг розраховується за формулою, в якій однією зі складових витрат є річна заробітна плата фахівців, задіяних у наданні послуги, яка обчислюється виходячи з річної заробітної плати відповідного працівника, який бере участь у наданні послуги, кількості працівників, задіяних у наданні послуги, коефіцієнту трудовитрат, тобто питомої ваги часу, витраченого працівником на надання послуги.

Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначає, що "Розміром оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15.06.2001 р. №97/298/124 (z0579-01) ) не передбачене включення у вартість надання інформації про грошову оцінку землі витрат на оплату праці робітників, що надають таку послугу, та нарахування на неї. Методичні рекомендації щодо визначення собівартості платних адміністративних послуг (затверджені наказом Міністерства економіки України від 28.09.2007 р. №329 (v0329665-07) ) носять рекомендаційний характер та не підлягають обов’язковому застосуванню, а позивач є бюджетною установою і витрати на заробітну плату фінансуються з Державного бюджету. Отже, позивачем неправомірно включено до вартості платних послуг витрати на заробітну плату та нарахування на неї. Крім того, позивачем у вказаний строк не були виконані роботи за договорами на виконання робіт у скорочені терміни, а ціни були встановлені за виконання робіт у терміновому порядку із застосуванням підвищувального коефіцієнту 1,5.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. за № 1619 (1619-2000-п) , виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг здійснюється на платній основі відповідно до поданих заяв та укладених договорів.

Розгляд таких заяв проводиться в порядку, встановленому Держкомземом.

На виконання п. 2 вказаного порядку спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 р. за № 97/298/124 (z0579-01) затверджені "Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" ( зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 579/5770 (z0579-01) ).

Пунктом 4 Загальних положень зазначених "Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" передбачено, що розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг ураховують усі види витрат праці, необхідних для виготовлення проектної та вишукувальної продукції встановлених складу та якості, а саме безпосереднє виготовлення продукції або надання послуги, перевірку проектної та вишукувальної документації іншими фахівцями, унесення доповнень та змін у документацію після її погодження з іншими організаціями і закладами, виготовлення проектних та вишукувальних документів та їх розмноження, участь робітників, які виконують вишукувальні роботи, дослідження і лабораторні аналізи, оплату праці водіїв транспортних засобів при виготовленні проектної та вишукувальної продукції, безпосереднє керівництво роботами, забезпечення виконання робіт.

Підпунктом 6.1 п. 6 вказаних "Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" передбачено, що вартість послуги щодо надання консультацій та довідок включає вартість приймання та реєстрації заявки, вартість визначення обсягу роботи, підбір планово-картографічного матеріалу, складання довідки та її друкування.

Отже, даний нормативний акт регулює правовідносини з приводу визначення розміру платних послуг та ним не передбачені включення у вартість надання інформації про грошову оцінку землі витрати на оплату праці робітників, що надають таку послугу, та нарахування на неї.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що Методичні рекомендації щодо визначення собівартості платних адміністративних послуг, затверджених наказом Міністерства економіки України від 28 вересня 2007 р. за № 329 (v0329665-07) , носять загальний рекомендаційний характер та не підлягають обов’язковому застосуванню. Методичні рекомендації не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому з урахуванням ст. ст. 1, 3 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 не мають обов’язковий характер.

Крім того, Управлінням земельних ресурсів у м. Харкові є бюджетною установою та витрати на заробітну плату та нарахування на заробітну плату фінансуються з загального фонду Державного бюджету.

Таким чином, апеляційний суд вірно зазначив, що Державна інспекція з контролю за цінами в Харківській області прийшла до правильного висновку, що позивачем неправомірно включені до вартості платних послуг з надання інформації про грошову оцінку земельної ділянки витрати на заробітну плату та нарахування на неї.

Пунктом 7 "Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" передбачено, що при виготовленні проектної і вишукувальної продукції у терміновому порядку, за домовленістю сторін, до вартості робіт застосовується підвищувальний коефіцієнт, але не вищий за 1,5.

Судами встановлено, що позивачем укладалися договори на виконання робіт в скороченні терміни до 15 днів, в зв’язку з чим застосувався підвищувальний коефіцієнт 1,5.

Згідно вказаних договорів закінчення виконання робіт визначається з моменту підписання акту здачі приймання виконаних робіт.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що акти здачі приймання виконаних робіт були підписані після спливу визначеного договором строку виконання робіт.

Таким чином, апеляційний суд вірно зазначив, що позивачем не були виконані роботи за спірними договорами у скорочені терміни, а ціни були встановлені за виконання робіт у терміновому порядку.

При цьому пунктом 7 вище вказаного Розміру передбачено можливість застосування підвищувального коефіцієнту лише у разі виготовленні проектної і вишукувальної продукції у терміновому порядку.

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Мінфіном від 03.12.2001 р., № 298/519 (z1047-01) , передбачено, що підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема, включення в структуру регульованих цін (тарифів) не передбачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри, включення у вартість продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт).

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області від 12 вересня 2008 р. про застосування економічної санкції за порушення державної дисципліни цін та припис від 10.09.2008 р. щодо усунення порушення державної дисципліни цін є законними, обґрунтованими та винесене в межах компетенції Державної інспекції з контролю за цінами.

Крім того, судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що Управлінням порушено визначення кількості факторів (понад 5 різних значень факторів) при наданні інформації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що привело до одержання необґрунтованої виручки на суму 1428 грн.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили щодо завищення Управлінням розміру плати за послуги з грошової оцінки земельних ділянок, внаслідок чого необґрунтована виручка за період з 16.10.2007 р. по 26.02.2008 р. склала 1428 грн., а тому суди обґрунтовано відмовили задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Управління земельних ресурсів у місті Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.