Про визначення митної вартості товарів - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП) до Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України (в стані припинення; далі - Митниця), за участю прокуратури Івано-Франківської області, про визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості товарів,

У травні 2009 року ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Митниці про визначення митної вартості товару від 13 травня 2009 року № 206000000/2009/000327/3.

На обґрунтування позовних вимог ФОП вказав, що він подав Митниці всі передбачені Митним кодексом України (4495-17) (чинним на час виникнення спірних відносин; далі - МК) та пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) (чинного на час виникнення спірних відносин) документи, необхідні для митного оформлення товару за ціною договору (основним методом).

Крім того, зазначив, що після закінчення митного оформлення товару у Митниці немає правових підстав вимагати додаткові документи. Тому прийняте Митницею рішення про визначення митної вартості товару є протиправним.

Суди встановили, що 30 травня 2005 року ФОП уклав контракт № 30/05/МІ з фірмою "Madverto Holdings Ltd.", а 1 березня 2009 року - додаткову угоду до вказаного контракту № 1, згідно з якими позивач придбав плити для підлоги "Classen" деревоволокнисті ламіновані за ціною 2,70 долара США за 1 кв. м.

16 березня 2009 року позивач імпортував в Україну цей товар згідно з вантажною митною декларацією (далі - ВМД) № 20602000/9/000384 за ціною договору.

До ВМД було додано: специфікацію доповнення, зовнішньоекономічний контракт, інвойси, митну декларацію, специфікацію завантаження, дорожню відомість.

13 травня 2009 року Митниця прийняла спірне рішення, визначивши митну вартість товару за шостим (резервним) методом.

Суди також встановили, що митне оформлення товарів відбулося в березні 2009 року, а запит щодо подачі додаткових документів направлявся в травні 2009 року, протягом цього періоду товар було випущено в обіг.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2009 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував спірне рішення.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 грудня 2014 року скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі постанову місцевого суду.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Митниця зазначає, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції від 18 вересня 2014 року (справа № К/9991/44230/12) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення МК. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2014 року та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року скасувати, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві Митниці доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС (2747-15) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення МК.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його ухвали, копію якої надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що митний орган не довів, що позивач надав для митного оформлення товару недостатньо документів або подав документи, які б викликали сумнів у достовірності інформації, яка в них міститься.

Водночас у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України йдеться про те, що, оскільки позивач не надав митному органу всі передбачені законом документи на підтвердження митної вартості товару за ціною договору, то митний орган обґрунтовано прийняв рішення про коригування митної вартості товару.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданому для порівняння судовому рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Митниці.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Івано-Франківської митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.