15/212-06-5747А Про визнання недійсним рішення щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій - 07.04.2010 Прийняття

Суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_4 (далі по тексту –позивач, СПД ОСОБА_4.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Приморському районі) про визнання недійсним рішення.

Постановою Господарського суду Одеської області від 16.08.2006 р. у справі №15/212-06-5747А (суддя Петрова В.С.), яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. (головуючий суддя –Картере В.І., судді –Піроговський В.Т., Жекова В.І.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04.05.2006 року №0000402360.

ДПІ у Приморському районі, не погоджуючись з постановою Господарського суду Одеської області від 16.08.2006 р. та ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. у справі №15/212-06-5747А, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Приморському районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.05.2006 року ДПІ у Приморському районі прийнято рішення №0000402860, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування у розмірі 22 193,40 грн.

Зазначене рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято відповідачем на підставі акту перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності від 27.04.2006 року (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог ст. 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"здійснено операції з надання послуг у сфері грального бізнесу без використання чотирьох торгових патентів на чотири гральних місця.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що гральний автомат позивача типу "Містер Твістер"за своїми технічними характеристиками представляє собою саме єдиний електронний пристрій, на якому одночасно можуть грати від одного до 4-ти гравців, тому на вказаний гральний автомат має бути виданий один торговий патент на здійснення операцій у сфері грального бізнесу, а не на кожне гральне місце. Отже, придбавши 1 торговий патент на гральний автомат, за висновком судів, позивач не порушив вимог статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"щодо порядку придбання торгових патентів на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Статтею 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"встановлено, що торговий патент –це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами.

Під гральним бізнесом у цьому Законі розуміється діяльність, пов’язана з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Частиною 4 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).

Домінантою такого законодавчого припису є гральне місце, а не гральний автомат, гральний стіл. У контексті вказаної статті гральне місце (гральний автомат, гральний стіл)–це місце, на якому проводиться одночасно лише одна азартна гра. Відповідно гральний автомат –це механічне, електричне, електронне обладнання або пристрій з одним гральним полем для проведення одночасно однієї азартної гри.

Однак, всупереч вимогам ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, поза увагою судів попередніх інстанцій залишились заперечення податкового органу проти позову, які обґрунтовувались використанням позивачем гральних автоматів, технічні можливості яких дозволяють здійснювати на них одночасно декілька не пов’язаних між собою азартних ігор. За висновком податкової інспекції, якщо на гральному автоматі одночасно можуть грати декілька гравців у не пов’язані між собою азартні ігри з використанням окремих гральних місць, то для кожного такого грального місця слід мати торговий патент. Однак суди не витребували від податкового органу доказів, які підтверджують вказані доводи, або якщо надані докази були недостатніми, з власної ініціативи не витребували докази, які підтверджують або спростовують наведені обставини.

При розгляді даної справи по суті суди попередніх інстанцій вказали, що гральний автомат типу "Містер Твістер"за своїми технічними характеристиками представляє собою саме єдиний електронний пристрій, на якому одночасно можуть грати від одного до 4-ти гравців. При цьому, є незрозумілим, чи за своїми технічними характеристиками вказаний ігровий автомат дає можливість грати чотирьом гравцям у різні ігри чи вони грають одночасно в одну азартну гру, хоча це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті.

Вимога щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, судами всупереч приписам вказаної норми не встановлено предмет доказування у справі, не зобов’язано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Господарського суду Одеської області від 16.08.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. у справі №15/212-06-5747А задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 16.08.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. у справі №15/212-06-5747А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.