Про стягнення податкового боргу - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за поданням Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) до обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" (далі - Підприємство) про стягнення податкового боргу, -

У серпні 2011 року ОДПІ звернулася до суду з поданням, у якому просила стягнути з Підприємства кошти за податковим боргом з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 305 300 грн за червень 2011 року.

На обґрунтування позову ОДПІ послалася на те, що Підприємство зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 16 грудня 1992 року, свідоцтво А00 № 079324. За ним рахується податковий борг з ПДВ за липень 2011 року в сумі 305 300 грн, який нарахований податковим органом за строком сплати, а саме: за декларацією від 30 липня 2011 року № 9004678314 за червень 2011 року.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 4 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2014 року, подання задовольнив виходячи із того, що положення статті 96 Податкового кодексу України (далі - ПК) застосовуються лише після того, як буде встановлено відсутність коштів на рахунках платника податків.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 96 ПК (2755-17) . На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року та 25 вересня 2014 року (№№ К/800/32649/13, (№ К/800/7449/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви позивача слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви позивача копіях ухвал Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 96 ПК (2755-17) .

Так, в ухвалі від 25 вересня 2014 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, зазначив, що надіслані відповідно до статті 93 ПК (2755-17) платнику податків податкові вимоги від 12 березня 2004 року та від 16 січня 2014 року не стосуються податкового боргу відповідача, який виник з 2012 року. Крім того, доводи позивача про те, що податковий борг з 2004 року не погашений, не підтверджені належними доказами. За таких обставин суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено здійснення контролюючим органом встановлених ПК (2755-17) заходів, які дають йому право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Підприємство також посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2013 року, проте це рішення не може братися до уваги, оскільки у зазначеній справі касаційний суд не ухвалив остаточного рішення, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення подання, зазначив, що суди правомірно не взяли до уваги посилання відповідача на статтю 96 ПК (2755-17) , оскільки обов'язок органу державної податкової служби звернутися з поданням в порядку пункту 96.1 статті 96 ПК (2755-17) до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно платника податків - комунального підприємства боржника, виникає виключно після продажу внесеного в податкову заставу майна такого підприємства і лише за умови недостатності суми коштів, отриманих від такого продажу для покриття податкового боргу.

Тобто, вказана норма застосовується лише тоді, коли процедура стягнення боргу за рахунок коштів, які знаходяться у власності платника, передбачена статтею 95 ПК (2755-17) , з будь-яких причин, вказаних в законі, не вирішила проблему погашення боргу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Аналіз судових рішень, на які посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.