Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу cуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4 на постанову господарського суду Закарпатської області від 27 березня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2007 року

у справі № 16/22 (22а-1162/07)

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_4

до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

У січні 2007 року суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 27 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2007 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2006 року № 0001041742/0 (4275/1701/292972607/24043), в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено Акт від 11 листопада 2006 року № 808/17-01 (далі –Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 4.1 статті 4 Закон України № 889-IV від 22 травня 2003 року "Про податок з доходів фізичних осіб"(далі – Закон України № 889-IV від 22 травня 2003 року (889-15) ), в результаті чого позивачу нараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 14 055 грн. 47 коп., та приписів підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), в результаті чого позивачем не віднесено до податкового зобов’язання за жовтень 2005 року суму податку на додану вартість в розмірі 33 891 грн.

На підставі Акта було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2006 року № 0001041742/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 14 055 грн.; №0001551742/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 50 836 грн. 50 коп., в т.ч. 33 891 грн. –за основним платежем та 16 945 грн. 50 коп. –штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з Акта, у період, що перевірявся, між даними декларації та перевірки виникли розбіжності в отриманні валових доходів та в документально підтверджених валових витратах на суму 108 719 грн., в результаті чого позивачу нараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 14 055 грн. 47 коп.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 4 від 01 вересня 2005 року. Факт виконання договору на суму 202 857 грн. 30 коп., в тому числі 108 719 грн. підтверджено документально.

А відтак, суди дійшли правомірного висновку щодо незаконності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2006 року №0001041742/0 (4275/1701/2929702607/24043).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач протягом 2005 року здійснював діяльність за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності.

Перевіркою встановлено, що згідно поданих позивачем звітів обсяг його виручки за перші три квартали склав 930 379 грн.

Крім того, протягом вересня 2005 року на підставі договору позивачем було надано транспортно-експедиційні послуги товариству з обмеженою відповідальністю "Універсал М", за які останнім у жовтні цього ж року було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 203 346 грн.

Відповідач вважає, що за таких обставин позивач з початку четвертого кварталу не мав права застосовувати спрощену системи оподаткування, обліку та звітності, в зв’язку з чим повинен був подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, що ним зроблено не було.

Згідно з приписами підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема податку на додану вартість), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Закону, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 тис. грн. (без урахування податку на додану вартість). А в пункті 9.4 статті 9 зазначено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, то така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), відповідно до яких здійснюються оподатковувані операції з обсягом, що перевищує протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися платником податку на додану вартість до кінця передбаченого законом періоду. Особа, котра не надсилає таку заяву у зазначених випадках і строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач з початку четвертого кварталу –01 жовтня 2005 року не мав права застосовувати спрощену систему оподаткування та повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість, у зв’язку з чим він зобов’язаний був віднести до податкового зобов’язання в жовтні 2005 року суму у розмірі 203 346 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Закарпатської області від 27 березня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України (2747-15) .