Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя (далі –УПСЗН Гагарінської РДА м. Севастополя)

на постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя про стягнення грошової допомоги,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення. Позивач зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) він, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії має право на отримання щорічно допомоги на оздоровлення у розмірі 3 мінімальних заробітних плат. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2005, 2006, 2007 роках виплатив зазначену допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 3915 грн, яку просив стягнути з відповідача на його користь.

Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН Гагарінської РДА м. Севастополя на користь ОСОБА_6 грошову допомогу у сумі 1245 грн.

У касаційній скарзі Гагарінської РДА м. Севастополя просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суди не врахували вимоги Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) , згідно з якими відбувалася виплата допомоги на оздоровлення позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, інвалідом ІІІ групи.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії –три мінімальні заробітні плати.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у вересні 2007 році отримав допомогу на оздоровлення з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) у розмірі 75 грн.

Положення статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Зупинення дії положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виплату допомоги на оздоровлення здійснено позивачу у вересні 2007 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Враховуючи, що позивач отримав щорічну допомогу на оздоровлення після визнання такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) положень п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", суди правильно вважали, що позивач має право на перерахунок допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Наведене свідчить, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору. Підстав для скасування ухвалених рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог частини першої ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 травня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .