Про визнання протиправними дії ДПІ щодо відмови у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в електронному вигляді та зобов'язати її прийняти податкові декларації з ПДВ - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Травітас" (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (правонаступником якої є державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; далі - ДПІ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

У березні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними дії ДПІ щодо відмови у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в електронному вигляді та зобов'язати її прийняти податкові декларації з ПДВ за січень-квітень 2010 року.

30 вересня 2009 року між Товариством та ДПІ укладено договір № 2402 про визнання електронних документів, яким передбачено визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу державної податкової служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу та отримано посилений сертифікат відкритого ключа.

Товариство направило засобами телекомунікаційного зв'язку електронні податкові декларації з ПДВ за січень-квітень 2010 року, що підтверджується квитанціями, в яких вказано, що документи не прийнято, через виявлені помилки: "для організації заборонено прийом звітності по електронній пошті, можливо, відсутній договір з ДПА України".

Позивач вважає, що ДПІ діяла неправомірно, з перевищенням повноважень та поза межами компетенції.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 15 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2014 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом розділу 3 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 (z0320-08) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2014 року (справа № К/9991/19318/11), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи та заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що ДПІ не довела обставини, які є підставою для неприйняття податкового документа в електронному вигляді, тому суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав ДПІ прийняти податкові декларації з ПДВ.

Натомість в ухвалі від 3 грудня 2014 року (справа № К/9991/19318/11) Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що оскільки право повторної передачі податкової звітності при надходженні другої квитанції про неприйняття податкових документів в електронному вигляді, передбачене договором, позивачем використано не було, то у задоволенні позову відмовлено обґрунтовано.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, на рішення в яких посилається ДПІ, обґрунтовуючи різне правозастосування.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданому для порівняння судовому рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ДПІ.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись, підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.