ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" березня 2010 р. м. Київ К-13607/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,
при секретарі судового засідання Титенко М.П.,
за участю представників позивача Селюкова Ю.О., Селюкової І.Ю., відповідача Жепалова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 14.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2007 по справі № АС-42/711-06
за позовом Акціонерного товариства "Транзит"
до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова
третя особа Управління державного казначейства України у Червонозаводському районі м. Харкова
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання виконати не вчинену дію, -
В С Т А Н О В И В:
Акціонерне товариство "Транзит" (далі –Товариство, позивач) звернулось до суду із позовом (з уточненням позовних вимог), в якому заявлено вимоги скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі –ДПІ, орган податкової служби, відповідач), якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 312 224,21 грн. за березень - квітень 2005 року, та стягнути з Державного бюджету України відшкодування з ПДВ у розмірі 312 224,21 грн.
Постановою Господарського суду Харківської області від 14.02.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2007 по справі № АС-42/711-06, позовні вимоги задоволено.
Судові рішення обґрунтовані тим, що невиконання продавцями товару (робіт, послуг) зобов’язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
У касаційні скарзі відповідач, зокрема, зазначає, що однією з обов’язкових підстав бюджетного відшкодування є сплата податкових зобов’язань усіма учасниками фінансово - господарської діяльності по ланцюгу до виробника.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення залишити без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення до останньої, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариство подало до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за обліковий період березень - квітень 2005 року —що утворило бюджетну заборгованість у розмірі 313 092,00 грн.
За результатами документальної перевірки Товариства з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ за період з 01.03.2005 по 01.05.2005 податковим органом було складено Довідку від 21.06.2005, яка підтвердила право позивача на бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 313 092,00 грн. в межах перевіряємого періоду, однак бюджетне відшкодування ПДВ призупинено до одержання результатів зустрічних перевірок контрагентів позивача.
Податковим органом з метою посиленого контролю за правильністю віднесення сум ПДВ до бюджету було проведено зустрічні документальні перевірки контрагентів позивача та у жовтні 2006 року за результатами цих перевірок було складено Акт до Довідки від 21.06.2005 із змінами до акту від 03.11.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп.. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Фактичною підставою для зменшення позивачу від’ємного значення з ПДВ слугував висновок ДПІ, викладений у акті перевірки, що за результатами проведення зустрічних перевірок непрямих постачальників Товариства по ланцюгу до виробника фактичне надходження ПДВ до бюджету від останніх підтверджено не було, тому, на думку ДПІ, позивачем неправомірно задекларовано від’ємне значення з ПДВ.
На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення від 08.11.2006 № 00000132320/0, яке за результатами адміністративного оскарження залишено без змін та, з метою доведення граничного строку сплати податкового зобов’язання, відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.11.2006 № 00000132320/1.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями спеціального закону, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, - Закон України від 03.04.1997 № 168/97ВР (168/97-ВР)
"Про податок на додану вартість" (далі –Закон №168/97ВР).
Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Агрофест") підтверджується Довідкою від 21.06.2005, складеною органом податкової служби за результатами перевірки позивача.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
З аналізу вище наведених норм вбачається, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті останнього в ціні товару.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні від продавця товару (ТОВ "Агрофест"), сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту зазначених сум ПДВ та формування суми бюджетного відшкодування –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що також підтверджується Довідкою від 21.06.2005, складеною органом податкової служби за результатами перевірки з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ за період з 01.03.2005 по 01.05.2005.
Судами правильно застосовано закон при і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обґрунтування прийнятих податкових повідомлень на рішення районного суду про визнання недійсними установчих документів непрямого контрагента позивача (ТОВ "РТК ЛТД").
Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Харківської області від 14.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2007 по справі № АС-42/711-06 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров