Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі –ГУ ПФУ) в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії і відшкодування майнової шкоди,

У травні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про перерахунок пенсії Зазначав, що звільнився з військової служби в запас у 1997 року і йому призначена пенсія у розмірі 85% грошового забезпечення на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) . Посилаючись на те, що обласний військовий комісаріат в період до 01 січня 2007 року в порушення вимог частини третьої статті 63 зазначеного Закону не провів перерахунок пенсії в зв’язку з підвищенням грошового забезпечення, просив суд зобов’язати відповідача перерахувати йому пенсію з урахуванням: 40% надбавки посадового окладу введеної Указом Президента України № 847/99 від 14 липня 1999 року (847/99) ; щомісячної 100% надбавки, введеної Указом Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 (173/2002) ; премії, передбаченої пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 року № 829 (829-2000-п) і наказом Міністра оборони України від 05 березня 2001 року № 75 (z0251-01) ; 90 % надбавки за безперервну службу, яка передбачена Указом Президента України від 05 травня 2003 року № 389 (389/2003) . Крім того, позивач зазначав, що як учасник бойових дій має право на підвищення до пенсії у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Посилаючись на те, що розмір виплачуваного підвищення до пенсії за 2000-2005 роки не відповідає розміру, встановленому цим Законом (3551-12) , та на відмову відповідача привести його у відповідність з останнім, просив зобов’язати відповідача провести відповідні перерахунки з 01 січня 2000 року та спрямувати суму недоотриманих коштів до установ Ощадного банку України.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2009 року скасовано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року та ухвалено нову постанову про задоволення позову. Зобов’язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_6 перерахунок щомісячного підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року та зобов’язано відповідача виплатити позивачу недоотримане підвищення до пенсії з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року.

У касаційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"та статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 з 1997 року є пенсіонером із числа військовослужбовців, одержує пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (2262-12) (далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ) та є учасником бойових дій.

Із змісту позовної заяви видно, що ОСОБА_6 заявив вимоги про перерахунок пенсії на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) в зв’язку із запровадженням після його звільнення нових видів грошового забезпечення та премії, а також про перерахунок підвищення до пенсії відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"за період з 2000 року по 2005 рік.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про перерахунок підвищення до пенсії, суд першої інстанції виходив з того, що при обчисленні підвищення до пенсії позивачу відповідач правильно застосував розмір мінімальної пенсії за віком - 19,91 грн, передбачений постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету"від 03 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) . При цьому суд послався на те, що з 01 січня 2004 року також не передбачено можливості застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги про перерахунок підвищення до пенсії за період з 2000 року по 2005 рік та вважав, що положення статті 28 Закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення"щодо визначення мінімального розміру пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом, підлягають застосуванню з 2000 року.

Проте такі висновки судів не можна визнати повністю обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ) учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. Зазначена норма закону втратила чинність з 01 липня 2006 року, в зв’язку з набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Розрахунок підвищення до пенсії позивачу відповідач провів, виходячи з установлених постановами Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 року № 342 (342-96-п) , від 26 липня 1996 року № 831 (831-96-п) розміру мінімальної пенсії за віком, який складає 16,62 грн та від 03 січня 2002 року № 1 розміру мінімальної пенсії за віком, який складає 19,91 грн. Постановою Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року № 3552-ХІІ (3552-12) доручено Кабінету Міністрів України визначити механізм фінансового та економічного забезпечення виконання цього Закону (3551-12) .

Аналізуючи зазначені норми, колегія суддів приходить до висновку, що визначення механізму фінансового та економічного забезпечення виконання закону, яке покладено на Кабінет Міністрів України, не є тотожним до визначення грошового розміру виплат, який встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 03 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) , оскільки такі розміри конкретно вказані в законі.

12 січня 2005 року набрав чинності Закон України від 23 грудня 2004 року № 2291-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (2291-15) , в якому частини першої статті 28 викладена в такій редакції: "Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом".

Вирішуючи даний спір, суди не враховували, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку доплати до пенсії відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення"застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Однак, зазначений Закон (1058-15) не має зворотньої дії в часі.

Таким чином, при розгляді даного спору суди попередніх інстанцій не дали належного аналізу законодавства, діючого в різні періоди часу, за який позивач просить провести перерахунки підвищення до пенсії, що призвело до прийняття незаконних рішень.

Крім того, вирішуючи справу по суті, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 заявлялись вимоги про перерахунок пенсії на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) в зв’язку із запровадженням після його звільнення нових видів грошового забезпечення та премії і по цій позовній вимозі судом першої інстанції ухвалено судове рішення.

В цій частині позовних вимог апеляційним судом не дана оцінка постанові суду першої інстанції, що за правилами статті 214 КАС України унеможливлює касаційний перегляд справи.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Порушення судом апеляційної інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, оскільки останній не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2009 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та у строки визначені статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .