К-34116/09-С Про зобов’язання вчинити певні дії - 02.03.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Агроспецмонтаж" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2009 року у справі за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Агроспецмонтаж" до Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" про зобов’язання вчинити певні дії,

26 січня 2009 року Акціонерним товариством закритого типу "Агроспецмонтаж" подано позов до Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька" про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності позивача на підвальне приміщення.

Позов мотивований тим, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в державній реєстрації прав власності на підвальне приміщення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в грудні 2008 року звернувся до відповідача з заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В якості правовстановлюючого документу, що є підставою для державної реєстрації, позивачем було надано договір купівлі-продажу від 05 серпня 1997 року.

22 грудня 2008 року відповідачем було прийняте рішення про відмову в реєстрації на підставі того, що договір купівлі-продажу від 05 серпня 1997 року нотаріально не посвідчений.

При розгляді справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позову,оскільки в порушення вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу від 05 серпня 1997 року, що є правовстановлюючим документом, нотаріально не посвідчений, і БТІ правомірно відмовило позивачу в реєстрації права власності на нерухоме майно.

З висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Судами встановлено, що 05 серпня 1997 року між ДП "ПМК-104"(продавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Агроспецмонтаж" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1 якого продавець продає, а покупець отримує майно –підвал площею 226,4 м2 в приміщенні за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, 144/2.

Відповідно до ст. ст. 224, 227 ЦК УРСР (чинний на момент укладення угоди) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Таким чином, відповідно до норм законодавства України, діючих на час укладання угоди, договір купівлі-продажу, укладений між юридичними особами, не підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Тому посилання судів попередніх інстанцій на вимоги ст. 657 ЦК України є невірним, оскільки норма вказаної статті набрала чинності після укладання угоди і зворотної сили не має.

Тобто судами було неправильно застосовано норми матеріального права.

При цьому колегія суддів приходить до висновку, що суди неповно з’ясували обставини справи.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) , реєстратор перевіряє угоди, які відповідно до чинного законодавства України не були нотаріально посвідчені (в редакції на час прийняття рішення реєстратора про відмову в реєстрації).

Згідно з п. 3.3. Тимчасового положення (z0157-02) у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо:

заявлене право не є таким, що підлягає реєстрації відповідно до цього Положення;

об'єкт нерухомого майна розташований на території, реєстрацію прав власності на якій здійснює інше БТІ;

із заявою про реєстрацію прав власності на нерухоме майно звернулась особа, яка не може бути заявником відповідно до цього Положення;

подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

заявлене право вже зареєстроване;

не проведено інвентаризаційних робіт або вони проведені не тим БТІ, яке здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно;

право власності на нерухоме майно виникло на підставі договорів відчуження, за наявності інформації про накладення арешту на відчуження об'єктів нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна;

право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло без дотримання встановленого порядку відчуження;

відчуження нерухомого майна відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;

при укладенні угод між юридичними особами, які нотаріально не посвідчені, не надано правовстановлювальний документ попереднього власника.

Мотивом для відмови в реєстрації прав власності позивача стала відсутність нотаріально посвідченої форми документу.

Як зазначено вище, підставою для відмови в реєстрації права власності в таких випадках є ненадання правовстановлюваного документу попереднього власника.

В матеріалах справи на а. с. 64-71 знаходяться документи, які підтверджують право власності Державного підприємства "ПМК-104"на майно, яке за договором купівлі-продажу від 05 серпня 1997 року передано позивачу у даній справі, і за реєстрацією права власності на яке він звернувся до відповідача.

При реєстрації прав власності на нерухоме майно, які виникли відповідно до договорів про відчуження нерухомого майна, що не посвідчені в нотаріальному порядку, також подається також витяг про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, який видається на підставі відповідного запиту БТІ (додаток 2), та витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об'єкт нерухомого майна (п. 2.2. Тимчасового положення (z0157-02) ).

При розгляді справи суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи надавав позивач зазначені вище документи для реєстрації права власності, чи вимагалися такі документи відповідачем, і в результаті ненадання їх прийнято рішення про відмову.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Агроспецмонтаж" задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .