Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року у справі за позовом прокурора міста Коростеня Житомирської області до Відділу Державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області про зобов 'язання надати для ознайомлення виконавчі провадження по кримінальних справах щодо стягнення штрафів, конфіскації майна, як видів кримінального покарання, та судових витрат на користь держави,

17 травня 2007 року прокурор міста Коростеня Житомирської області звернувся з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області про зобов 'язання надати для ознайомлення виконавчі провадження по стягненню штрафів та конфіскації майна за період з листопада 2006 року по квітень 2007 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до своїх повноважень, передбачених ст. ст. 8, 20 Закону України "Про прокуратуру", він звернувся до відповідача про надання виконавчих проваджень про стягнення штрафів та конфіскації майна за період листопад 2006 року по квітень 2007 року. Посилаючись на відмову відповідача, прокурор просив зобов’язати здійснити відповідні дії.

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, прокурор зазначив, що, витребовуючи матеріали виконавчого провадження, він діяв відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. ст. 12, 22 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості позовних вимог.

З висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Статтею 44 Закону України "Про прокуратуру"передбачено, що предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Прокурор, який здійснює нагляд, має право: у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру; перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень; прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вказана функція прокуратури передбачає нагляд за дотриманням законності саме під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, і не стосується виконання Державною виконавчою службою покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання прокурора на ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Відповідно до ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) .

Між тим, органами виконання покарань відповідно до ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

У межах, визначених цим Кодексом (1129-15) та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон (ч. 6 ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Згідно із ст. 12 Кримінально-виконавчого кодексу України державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.

Проаналізувавши зміст вказаних статей у системному зв’язку з положеннями ст. 44 Закону України "Про прокуратуру"та ст. 121 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки Державна виконавча служба не відноситься до органів виконання покарань, положення ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України на неї не розповсюджуються.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби та Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Перевірити законність виконавчого провадження згідно із ст. 81 Закону України "Про виконавче провадження"мають право: директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його заступники - виконавче провадження, що знаходиться на виконанні у будь-якому структурному підрозділі органів державної виконавчої служби; начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, їх заступники - виконавче провадження, що перебуває на виконанні підрозділів примусового виконання рішень таких відділів державної виконавчої служби та районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, що підпорядковані зазначеним управлінням юстиції.

Частиною 1 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження"передбачено, що посадові особи, зазначені у статті 81 цього Закону, вправі витребувати виконавче провадження з відповідного органу державної виконавчої служби для його перевірки.

Забороняється втручання інших державних або недержавних органів та їх посадових осіб у виконавче провадження, крім випадків, передбачених цим Законом (606-14) . Виїмка чи вилучення документа виконавчого провадження здійснюється лише за рішенням суду (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження").

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора не ґрунтуються на нормах закону, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Відділу Державної виконавчої служби Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області задовольнити.

Постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2009 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .