Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенко М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008

у справі № 2-а-2880/07 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

про скасування податкового повідомлення-рішення

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008, позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Петровському районі м. Донецька від 26.04.2007 № 0000701741/0 про визначення громадянці ОСОБА_2 податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 10949,61 грн. (основний платіж) скасовано на суму податкових зобов’язань 9417,26 грн. з підстав відсутності у позивача обов’язку сплатити податок у сумі 6965,50 грн. із суми успадкованого вкладу, внесеного в установу Ощадного банку СРСР до 20 січня 1992 року, та правомірного визначення контролюючим органом податкового зобов’язання у сумі 1532,35 грн. з вартості успадкованого позивачем житлового будинку.

В касаційній скарзі ДПІ у Петровському районі м. Донецька просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій підпункту 4.3.23 пункту 4.3 ст. 4, підпункту 13.2.2 пункту 13.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 23.05.2003 №889-ІУ (далі за текстом – Закон №889-ІУ (889-15) ).

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 10949,61 грн. визначено ОСОБА_3 контролюючим органом із вартості майна, успадкованого нею як племінницею громадянина ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: грошових внесків в сумі 53580,80 грн., які зберігаються у філії Констянтинівського відділення Державного ощадного банку України, та житлового будинку вартістю 30647,00 грн. Податкові зобов’язання визначені позивачу за ставкою 13% від вартості успадкованого майна.

Відповідно до підпункту 4.3.23 пункту 4.3 ст. 4 Закону №889-ІУ до складу загального оподатковуваного доходу не включається основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося;

Позивачем в судовому процесі надана копія рахунку № НОМЕР_1, відкритого 06.02.1991 філією Дружківського відділення Ощадбанку СРСР на ім’я громадянина ОСОБА_4 (а.с.7). ДПІ у Петровському районі м. Донецька не оспорює того факту, що успадковані позивачем грошові внески були внесені в установу Ощадбанку СРСР до 20 січня 1992 року, що відповідно до частини 2 ст. 72 КАС України при відсутності заперечень сторін та сумніву у суду щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання є підставою для звільнення від її доказування в судовому процесі.

З огляду на встановлений в судовому процесі факт внесення успадкованої позивачем суми вкладу в установу Ощадбанку СРСР до вказаної дати суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що вказані суми не включаються до загального оподатковуваного доходу позивача, а відтак податкове зобов’язання в сумі 6965,50 грн. визначено позивачу неправомірно.

Відповідає нормам матеріального права і висновок суду, що доход, отриманий позивачем у вигляді спадщини на житловий будинок, включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб відповідно до підпункту "а"пункту 13.1 ст. 13 Закону №889-ІУ та відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).

Згідно з підпунктом 13.2.2 пункту 13.2 цієї статті в редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-ІУ (2505-15) , чинній до 1 січня 2007 року, при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, податок сплачується за ставкою податку, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, до будь-якого об’єкта спадщини, крім визначених у підпунктах "а"і "б"пункту 13.1 цієї статті, що успадковується членом сім’ї другого ступеня споріднення.

При отриманні спадщини спадкоємцем, який має інший ступінь споріднення або зовсім не маючим споріднення із спадкодавцем, податок із спадкового майна сплачується за ставкою, визначеною пунктом 7.1 ст. 7 Закону №889-ІУ, яка відповідно до пункту 22.3 ст. 22 цього Закону, починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року була встановлена на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що податкове зобов’язання позивача з вартості житлового будинку, успадкованого в 2006 році, повинно визначатися за ставкою податку, яка почала діяти з 1 січня 2007 року. Виникнення податкового обов’язку не тотожне поняттю виконання обов’язку по сплаті податку, збору (обов’язкового платежу), так само, як не співпадають ці події і в часі. Хоча чинне законодавство і не містить визначення моменту, з якого виникає обов’язок по сплаті податку, збору (обов’язкового платежу), таким слід вважати момент виникнення встановлених законодавством про податки обставин, які передбачають сплату конкретного податку, збору (обов’язкового платежу). Оскільки податковий обов’язок згідно чинного законодавства полягає в обов’язку сплатити до відповідного бюджету чи державного централізованого фонду грошову суму, її розмір визначається нормами права, які діяли на момент виникнення податкового обов’язку. Відтак висновок судів попередніх інстанцій, що розмір податкового зобов’язання визначається за ставкою податку, яка діяла на встановлену законом дату для подання податкової декларації, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права. Подання податкової декларації є елементом процесу виконання податкового обов’язку (сплати належної суми податку до бюджету), який включає декларування податкового зобов’язання та власне сплату його суми в установлений законом строк, що, однак, не виключає дострокову сплату податку, в тому числі і до подання податкової декларації.

З огляду на це судами попередніх інстанцій безпідставно скасовано оспорюване податкове повідомлення-рішення в сумі 1532,35 грн., у зв’язку з чим ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні, як це передбачено ст. 225 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька задовольнити частково; змінити постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008; позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Петровському районі м. Донецька від 26.04.2007 № 0000701741/0 про визначення громадянці ОСОБА_2 податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 6965,50 грн. (основний платіж); в решті суми позовних вимог відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.