Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.05.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року

у справі № 2-23/14735-2006А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

У вересні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вітмет"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 11.08.2006 року № 0010962301/0.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.05.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року, позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 11.08.2006 року № 0010962301/0, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 289653 грн., з яких 193102 грн. –основний платіж, 96551 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення мотивовані тим, що податкові накладні, видані контрагентом позивачу, не містять недоліків. Акти попередніх перевірок позивача податковим органом свідчать про правильність визначення сум бюджетного відшкодування. Закон не визначає обов’язковою умовою відшкодування фактичну сплату податку до бюджету контрагентами. Позивач сплатив податок на додану вартість контрагенту у ціні товару.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.05.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року, і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення від 11.08.2006 року № 0010962301/0, яким визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 289653 грн., з яких 193102 грн. –основний платіж, 96551 грн. –штрафні (фінансові) санкції, прийняте на підставі висновків позапланової невиїзної перевірки по товариству з обмеженою відповідальністю "Вітмет"з питань взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Азовпромхолдінг"за лютий, березень, червень, липень 2005 року. Висновки названої перевірки викладені у довідці від 27.07.2006 року № 184/23-4/24029801.

За даними податкового органу позивач допустив порушення підпункту пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), а саме неправомірно заявлено до відшкодування податок на додану вартість у загальній сумі 193102 грн. У зв’язку з тим, що зазначена сума була отримана позивачем з бюджету, податковий орган дійшов висновку про необхідність нарахування податку на додану вартість у сумі 193102 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що до складу податкового кредиту позивачем включено податок на додану вартість на суму 552812,84 грн. на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих товариством з обмеженою відповідальністю "Азовпромхолдінг", в тому числі за лютий 2005 року 247426,45 грн., за березень 2005 року 262350,95 грн., червень 2005 року 43021,44 грн.

Акти попередніх перевірок позивача податковим органом свідчать про правильність визначення податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування.

На думку податкового органу, позивач неправомірно заявив до відшкодування суми податку на додану вартість, у зв’язку з тим, що податковими органами не встановлено сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентом позивача.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з таким висновком податкового органу у зв’язку з наступним.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Абзацом третім підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з абзацом "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Колегія суддів зазначає, що зазначені вище норми не ставлять у залежність право на відшкодування податку на додану вартість від його фактичної сплати до бюджету постачальниками.

Оскільки, судами попередніх інстанцій встановлено, що включення позивачем податку на додану вартість до податкового кредиту здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних та суми податку на додану вартість сплачено позивачем у ціні товару, тому вірним є висновок про задоволення позову.

Пункт 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР, на який посилався податковий орган, визначає, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Колегія суддів зазначає, що невиконання контрагентом свого зобов’язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області без задоволення, а постанови Господарського суду Харківської області від 14.12.2006 року та ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.05.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України (2747-15) .