Про визнання протиправними дії управління ПФУ щодо відмови у перерахунку та виплаті особі передбачених законом виплат - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії управління ПФУ щодо відмови у перерахунку та виплаті йому передбачених статтею 49 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) державної та додаткової пенсій у розмірах, встановлених статтями 50, 54 цього Закону (796-12) і частиною четвертою статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок з липня 2004 року.

Новокаховський міський суд Херсонської області постановою від 9 червня 2008 року в задоволенні позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, уточнений позов задовольнив: визнав неправомірними дії управління ПФУ щодо відмови в перерахунку основної та додаткової пенсій ОСОБА_1 з 19 вересня 2006 року відповідно до статей 49, 50, 54 Закону № 796-ХІІ як інваліду-чорнобильцю ІІ групи першої категорії; зобов'язав управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 19 вересня 2006 року як інваліду ІІ групи першої категорії основної пенсії виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 49, 50, 54 Закону № 796-ХІІ виходячи з установленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розміру мінімальної пенсії за віком, забезпечивши відповідні виплати з відрахуванням раніше виплачених сум.

У грудні 2013 року відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області (далі - відділ ДВС) у порядку, встановленому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся до суду із заявою про зміну порядку і способу виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2013 року.

Обґрунтовуючи наявність обставин, що виключають можливість виконання зазначеного судового рішення, відділ ДВС послався на те, що управління ПФУ здійснило перерахунок розміру пенсій ОСОБА_1, за наслідками якого виплаті останньому підлягає 36 354 грн 59 коп; однак зазначена сума не виплачена у зв'язку з ненадходженням до ПФУ відповідних коштів із державного бюджету. При цьому рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення соціальних виплат не входить до переліку рішень, виконання яких за змістом Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) (далі - Закон № 4901-VI (4901-17) ) гарантовано державою, тому порядок та спосіб виконання вищезгаданої постанови апеляційного суду слід змінити із зобов'язання перерахувати й виплатити на стягнення нарахованої органом ПФУ суми пенсій.

Новокаховський міський суд Херсонської області ухвалою від 27 січня 2014 року заяву відділу ДВС задовольнив, змінивши спосіб та порядок виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2013 року про зобов'язання управління ПФУ здійснити перерахунок розміру пенсій і відповідні виплати на стягнення з управління ПФУ нарахованої ним пенсії в сумі 36 354 грн 59 коп.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 травня 2014 року ухвалу суду першої інстанції скасував, у задоволенні заяви відділу ДВС відмовив. При цьому апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву державного виконавця про зміну способу виконання рішення шляхом зміни зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату на стягнення такої виплати, не врахував відмінності між обраним судом у рішенні на підставі статті 162 КАС способом захисту порушеного права і способом виконання судового рішення, внаслідок чого змінив постанову суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 грудня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС, вказавши при цьому на відповідність висновків апеляційного суду правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у спорах цієї категорії.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 263 КАС, просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України та Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та 14 травня 2014 року відповідно, а ухвалу Новокаховського міського суду Херсонської області від 27 січня 2014 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2013 року, 14 та 30 січня, 20 лютого, 11 березня, 29 травня 2014 року (№№ К/800/51951/13, К/800/50008/13, К/800/46836/13, К/800/46966/13, К/800/56064/13, К-800/36028/13, К/800/19358/14 відповідно), у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність зміни способу і порядку виконання судового рішення шляхом зміни зобов'язання здійснити виплати на стягнення цих виплат.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 263 КАС при вирішенні питання щодо зміни способу виконання рішення суду про зобов'язання органу ПФУ здійснити нарахування та провести виплату соціальної допомоги на стягнення такої виплати.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Як і в цивільному судочинстві, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 263 КАС містить не тільки механізм процесуальної процедури розгляду питань зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а й підстави для розгляду цих питань. Оскільки ці підстави є матеріально-правовими, то їх слід розглядати у сукупності з положеннями статей 105 та 162 КАС, які визначають зміст способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві.

Згідно з частиною четвертою статті 105 КАС адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і стягнення з відповідача-суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої, другої статті 162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 263 КАС передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановлені раніше порядок і спосіб. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Суди встановили, що Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 липня 2013 року зобов'язав управління ПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 19 вересня 2006 року як інваліду ІІ групи першої категорії основної пенсії виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 49, 50, 54 Закону № 796-ХІІ виходячи з установленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розміру мінімальної пенсії за віком, забезпечивши відповідні виплати з відрахуванням раніше виплачених сум. На виконання зазначеної постанови управління ПФУ здійснило нарахування ОСОБА_1 36 354 грн 59 коп. Зазначена сума пенсій на час звернення відділу ДВС до суду не виплачена у зв'язку з ненадходженням до ПФУ відповідних коштів із державного бюджету.

Встановлені судами обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 263 КАС було б підставою для зміни способу і порядку його виконання, адже виплата нарахованих сум пенсій буде здійснена управлінням ПФУ після надходження відповідних сум із державного бюджету.

Посилання відділу ДВС на неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення соціальних виплат у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному статтею 2 Закону № 4901-VI переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення статті 124 Конституції України та статті 14 КАС постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

У справі, що розглядається, суд для відновлення права ОСОБА_1 на основну і додаткову пенсії, передбачені Законом № 796-ХІІ (796-12) , прийняв постанову про зобов'язання органу ПФУ нарахувати та виплатити пенсії у встановленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми належної ОСОБА_1 пенсії за спірний період суди не здійснювали, тому, змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені пенсії на стягнення їх конкретної суми, суд першої інстанції змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зміна на підставі статті 263 КАС способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.