Про визнання незаконним рішення про визначення коду товару та стягнення надмірно сплачених платежів - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства "Волинська фондова компанія" (далі – Товариство) до Ягодинської митниці Державної митної служби України (правонаступницею якої є Ягодинська митниця Міністерства доходів і зборів України; далі – Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі – ГУ Держказначейства) про визнання незаконним рішення про визначення коду товару та стягнення надмірно сплачених платежів,

У листопаді 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконним рішення Митниці про визначення коду товару від 12 липня 2012 року № КТ-205-0116-2012 (далі – Рішення) та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені ним платежі у сумі 163 800 грн 71 коп., з яких 136 500 грн 59 коп. – ввізне мито та 27 300 грн 12 коп. – податок на додану вартість.

На обґрунтування позовних вимог послалося на те, що Рішення, яким Митниця ввезений позивачем на підставі зовнішньоекономічного контракту товар – розкидачі добрив універсальні Tytan 24 – класифікувала за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (584а-18, 584б-18) (далі – УКТ ЗЕД) 8716200000 – "Причепи та напівпричепи з самозавантаженням або саморозвантаженням, для використання у сільському господарстві", є незаконним у зв’язку з тим, що зазначені розкидачі добрив не можуть відноситися до групи "причепи", оскільки: непридатні для безпечного та економічно ефективного перевезення вантажів; відповідно до "Інструкції по обслуговуванню та експлуатації. Каталог запчастин" (далі – Інструкція) за призначенням вони не можуть використовуватися для розкидання рідиноподібних добрив. Крім того, у сертифікатах відповідності, виданих державним підприємством "Волинський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі – ДП "Волиньстандартметрологія"), ці агрегати визначались за кодом товару згідно з УКТ ЗЕД (584а-18, 584б-18) 8432 – "Машини сільськогосподарські, садові або лісогосподарські для підготовки або оброблення ґрунту; котки для газонів або спортивних майданчиків".

Митниця позовні вимоги не визнала, зазначивши, що "ввезені товари мають адаптер горизонтальний, дисковий та карданний вал, вони є універсальними польовими, причіпними, несамохідними, приводяться в дію від центрального приводу трактора, після зняття адаптерів, зсуву і закладенні об’ємної приставки, машина використовується як сільськогосподарська машина для транспортування сільськогосподарської продукції (силосу), зеленого корму, кукурудзи, та легких сипучих матеріалів", а тому мають класифікуватися за кодом УКТ ЗЕД (584а-18, 584б-18) 8716200000.

ГУ Держказначейства проти позову заперечило, оскільки Митниця не подавала йому необхідних документів для повернення позивачу надмірно сплачених платежів.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 6 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2014 року, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував Рішення, постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства 163 800 грн 71 коп.

Вищий адміністративний суд України постановою від 9 грудня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів скасував, у задоволенні позову в цій частині відмовив. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом в частині визнання незаконними рішень судів щодо визначення коду товару одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень Митного кодексу України (4495-17) (далі – МК) та Закону України від 5 квітня 2001 року № 2371-ІІІ "Про митний тариф України" (2371-14) (далі – Закон № 2371-ІІІ), просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року.

На обґрунтування заяви додала копії рішень Вищого адміністративного суду України: постанов від 4 жовтня 2011 року та 20 вересня 2012 року (№№ К-14787/08, К/9991/4714/11 відповідно) та ухвали від 20 травня 2014 року (№ К/800/65744/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи та заперечення на них, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення МК та Закону № 2371-ІІІ (2371-14) .

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконним Рішення, погодився з їхнім висновком щодо неправомірності оскаржуваного Рішення, оскільки воно ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджене належними доказами.

При цьому зазначив, що позивач правильно класифікував ввезений ним товар за кодом згідно з УКТ ЗЕД (584а-18, 584б-18) 8432409000, що підтверджується Інструкцією та експертним висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 липня 2013 року № 11904/12-54.

У рішенні від 4 жовтня 2011 року (справа № К-14787/08) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесеного митним органом рішення про визначення коду товару, оскільки суди попередніх інстанцій виходячи з того, що зазначений у супровідних документах товар – піддон дерев’яний типу П2-01 та П2-02 – відповідає вимогам технічним умов ТУУ 20.4-31451468-001:2006, у пункті 3.5 яких визначено, що всі поверхні дошок піддону повинні бути обстругані, не врахували того, що до митного оформлення були пред’явлені заготовки певних розмірів, нешліфовані та нестругані.

У постанові від 20 вересня 2012 року (справа № К/9991/4714/11), яку заявник додав на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесених митним органом рішень про визначення коду товару, оскільки при вирішенні питання ідентифікації та однозначної класифікації вантажних автомобілів – самоскидів марки SCANIA – відділ взяв до уваги інформацію, зазначену в товаросупровідних документах, висновках Хмельницької торгово-промислової палати та автотоварознавчого дослідження.

У справі № К/800/65744/13, ухвалу від 20 травня 2014 року в якій додано до заяви для порівняння, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність винесеного митним органом рішення про визначення коду товару, оскільки підставою для його винесення став висновок Харківської служби з експертного забезпечення митних органів Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи Державної митної служби України від 14 грудня 2012 року № 15-988, який іншим експертним дослідженням спростований не був.

Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається Митниця, обґрунтовуючи різне правозастосування.

Крім того, в оскаржуваній постанові суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Митниці.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Митниці слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Ягодинської митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.