Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши попередній розгляд справи за позовом представника ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Пролетарської районної в м. Донецьку ради, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 на постанову Пролетарського районного суду м. Донецька від 22 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року,

У квітні 2007 року представник позивача звернувся в суд із позовом до Виконавчого комітету Пролетарської районної в м. Донецьку ради, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дій органу державної влади неправомірними та спонукання його до виконання своїх обов’язків, посилаючись на те, що на його ім’я ОСОБА_1 було видано довіреність на продаж належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1. Оскільки, у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 –колишня невістка власника, ОСОБА_3, 1989 року народження –онучка власника та її малолітня дитина ОСОБА_4, 2006 року народження, позивач був змушений звернутися до Органу опіки та піклування Пролетарської районної Ради м. Донецька із заявою про видачу дозволу на продаж вищенаведеної квартири. Однак, листом № 010120236 від 28.03.2006 року посадова особа виконавчого комітету Пролетарського району м. Донецька йому повідомила, що для прийняття такого рішення необхідні дані, які б вказували на наявність іншого житла у малолітньої ОСОБА_4 після відчуження спірної квартири, а також необхідно було надати заяву від матері неповнолітньої з проханням надати такий дозвіл на продаж квартири. Позивач, вважаючи таки дії органу державної влади неправомірними, просив суд, визнати дії Виконавчого комітету Пролетарської районної Ради м. Донецька, пов’язані з відмовою видати ОСОБА_1 дозвіл на відчуження квартири, належної йому на праві приватної власності та розташованої за адресою м. АДРЕСА_1 неправомірними, зобов’язати Виконавчій комітет Пролетарської районної Ради м. Донецька видати ОСОБА_1 дозвіл на відчуження квартири, належної йому на праві приватної власності та розташованої за адресою: м. АДРЕСА_1.

Постановою Пролетарського районного суду м. Донецька від 22 червня 2007 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, представник позивача звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_1 було видано ОСОБА_5 довіреність на продаж належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1. Оскільки, у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 –колишня невістка власника, ОСОБА_3, 1989 року народження –онучка власника та її малолітня дитина ОСОБА_4, 2006 року народження, позивач був змушений звернутися до Органу опіки та піклування Пролетарської районної Ради м. Донецька із заявою про видачу дозволу на продаж вищенаведеної квартири. Однак, листом № 010120236 від 28.03.2006 року посадова особа виконавчого комітету Пролетарського району м. Донецька йому повідомила, що для прийняття такого рішення необхідні дані, які б вказували на наявність іншого житла у малолітньої ОСОБА_4 після відчуження спірної квартири, а також необхідно було надати заяву від матері неповнолітньої з проханням надати такий дозвіл на продаж квартири. Позивач, вважаючи зазначені вище дії органу державної влади неправомірними, просив суд, визнати їх, неправомірними, зобов’язати Виконавчій комітет Пролетарської районної Ради м. Донецька видати ОСОБА_1 дозвіл на відчуження квартири, належної йому на праві приватної власності та розташованої за адресою: м. АДРЕСА_1.

Ухвалюючи рішення, суд вірно керувався ч.4 ст.12 Закону України "Про основи соціального хисту бездомних громадян та безпритульних дітей", в якій зазначено, що органи опіки та піклуванння здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами що їх замінюють житлових прав та охоронюваних законом інтересів дітей; для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, необхідна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно п. 1.7 Наказу Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131,/88 (z0387-99) Про затвердження Правил опіки та піклування органи опіки та піклування відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації: вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на відчуження квартири, право користування якою має неповнолітня дитина, відповідач з метою дотримання права останньої на житло, має неповнолітня дитина, відповідач з метою дотримання права останньої на житло, належним чином виконав покладений на нього обов"язок охороняти і захищати права та інтереси дітей.

Також, позивач, відмовляючи у наданні дозволу діяв із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів позивача і неповнолітньої дитини, ним було прийняте оскаржуване рішення в межах наданих повноважень і у відповідності до вимог Закону.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Пролетарського районного суду м. Донецька від 22 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.