Колегія суддів Вищого

адміністративного суду України у складі:

головуючого:Смоковича М.І.

суддів:

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки,-

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2004-2007 роки.

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради по відмові Вороніну Віталію Петровичу у виплаті недоотриманих сум компенсації на оздоровлення за 2007 рік, виходячи з розмірів, встановлених ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради на користь ОСОБА_1 2080,00 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і у зв’язку з захворюванням, пов’язаним з аварією на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом ІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області, де позивач перебуває на обліку, виплачувало позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо виплати позивачеві заборгованості зі щорічної допомоги на оздоровлення, суди дійшли висновку про зобов’язання відповідача здійснити таку виплату у розмірах, встановлених статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2007 рік.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІ групи, одноразова компенсація виплачується в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновок судів щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи та частковому скасуванні постанови суду першої інстанції допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з наведеного, постановлене у справі судове рішення апеляційного суду, яким частково скасовано постанову суду першої інстанції, є законним і обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки – залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.