Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайло О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача-1: не явка

відповідача-2: не явка

відповідача-3: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області 01 серпня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду 18 жовтня 2006 року

у справі № 5/1325-2/115 ( 5/1688-20/268 )

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Харчохім"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

Управління державного казначейства у Львівській області

Відділення державного казначейства у Галицькому районі м.Львова

про відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість

У травні 2004 року приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Харчохім" звернулось до суду із позовом до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, Управління державного казначейства України у Львівській області, відділення Державного казначейства у Галицькому районі м.Львова про відшкодування з бюджету податку на додану вартість у сумі 298 670 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області 01 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду 18 жовтня 2006 року, позовні вимоги задоволені повністю.

В основу судових рішень покладено висновок про те, що у вересні –жовтні 2003 року позивач придбав у ТОВ "Рекож" товар, в ціні якого сплатив податок на додану вартість. На суму вказаного податку продавець видав покупцю належним чином оформлені податкові накладні.

Згодом позивач продав вказаний товар іноземній фірмі відповідно до зовнішньоекономічного контракту, що підтверджується наявними у справі копіями вантажно-митних декларацій та товарно-супровідних документів.

За результатами здійснення вказаної експортної операції, яка оподатковується нульовою ставкою, позивач задекларував 298 670 грн. податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Вказані дії позивача суди першої та апеляційної інстанції визнали правомірними і дійшли до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ на вказану суму.

Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ДПІ у Галицькому районі м. Львова подала касаційну скаргу, у якій просила зазначені рішення скасувати та справу направити на новий розгляд.

У касаційні скарзі відповідач вказав на те, що відповідно до п. 8.1 Наказу ДПА України № 196/ДКС від 24 квітні 2003 року "Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам" обов’язковим є проведення документальних перевірок декларацій з податку на додану вартість, поданих платниками ПДВ.

Пунктом 8.3 зазначеного Наказу встановлено обов’язок органів державної податкової служби в ході документальної перевірки заявленого до відшкодування ПДВ забезпечити проведення зустрічних перевірок основних постачальників (до виробника чи імпортера товарів робі, послуг).

Саме на підставі позитивних результатів зустрічних перевірок необхідно зробити висновок про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Також відповідач у касаційній скарзі вважає неправомірним внесення до декларації за жовтень 2003 року сум ПДВ від господарської операції, яка фактично відбулась 02 листопада 2003 року (момент вивезення товару за межі митної території України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі зовнішньоекономічного контракту від 05 травня 2003 року, укладеного між позивачем та ТОВ "VADPIELO LUX" /м. Кишинеу, Республіка Молдова/, позивач експортував товар /шкури мокросолені/ вагою 61 158 кг.

Згідно з п. 5 зазначеного контракту загальна сума контракту визначена у сумі 875 600 Євро.

Факт виконання зобов’язань підтверджено наявними в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями від 26 вересня 2003 року № 11004/3/003041, від 31 жовтня 2003 року № 11004/3/003483, від 31 жовтня 2003 року № 11004/3/003483 та податковими накладними № 2 від 26 вересня 2003 року та №№ 3, 4 від 31 жовтня 2003 року, та податковим органом не оспорюється.

Експортований товар позивач придбав у ТОВ "Рекож" на підставі договору від 03 вересня 2003 року № 001, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000001 від 22 вересня 2003 року, № РН-0000003 від 30 жовтня 2003 року та податковими накладними № 1 від 22 вересня 2003 року та № № 3, 4 від 30 жовтня 2003 року, та також не оспорюється Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова

Податок на додану вартість від операцій з придбання шкірсировини у ТОВ "Рекож" у вересні-жовтні 2003 року позивачем було віднесено до податкового кредиту відповідно у вересні-жовтні 2003 року виходячи із дати отримання податкових накладних, які засвідчують факт придбання товарів.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що підставою для отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість можуть бути дані податкової декларації. Однак колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновок судів щодо відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у даному випадку є таким, що зроблено без повного та всебічного з’ясування усіх обставин справи.

Згідно з визначенням, наведеним в п.1.8 ст. 1 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року "Про податок на додану вартість" (далі - Закон України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (168/97-ВР) ), бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи із змісту вищевикладених норм, вбачається, що право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість виникає у платника податку лише у наступному податковому періоді, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги.

Крім того, платник податку згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п’ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Виходячи з положень частин 1та 2 підпункту 7.7.5 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, відповідно до яких протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Таким чином, податковий орган, як суб’єкт владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, у тому числі, бюджетним відшкодуванням, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме: за наслідками перевірок, або надати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після отримання податкових декларацій позивача за вересень, жовтень 2003 року було проведено тематичну документальну перевірку, проведення якої не передбачено податковим законодавством та суперечить вимогами частини другої статті 19 Конституції України та положенням Закону України № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) .

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної оцінки даному факту, який на думку колегії суддів, має важливе значення для правильного вирішення спору.

Також, судами попередніх інстанцій не було досліджено питання щодо факту подання позивачем заяв про повернення суми бюджетного відшкодування до декларацій за вересень-жовтень 2003 року.

При цьому судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що Закон України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (168/97-ВР) не ставив право на формування податкового кредиту в залежність від сплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами по оподатковуваних операціях, а тим більше, в залежність від проведення зустрічних перевірок цих контрагентів, оскільки не виконання контрагентом свого обов’язку по сплаті податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, тобто належним чином оформлені податкові накладні, а в разі імпорту товарів на митну територію України - митні декларації.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Господарського суду Львівської області 01 серпня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду 18 жовтня 2006 року, а справу - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова задовольнити.

Постанову Господарського суду Львівської області 01 серпня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду 18 жовтня 2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

З оригіналом згідно