Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, яка переглядається за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 04 січня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради (УПСЗН) про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2004-2007 роки.

Зазначала, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції І категорії, інвалідом 3 групи, а тому, за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( Закон № 796-XІІ (796-12) ), має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону виплата допомоги здійснювалась без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, то вважає, що з УПСЗН підлягає стягненню 5254,50 грн. заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення за 2004-2007 роки.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 04 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Дії УПСЗН з приводу нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення визнанні неправомірними. Зобов’язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2004, 2005, 2006 та 2007 роки в розмірах визначених абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілою І категорії, інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, в зв'язку з чим, її призначена та фактично виплачена грошова допомога на оздоровлення: за 2004 рік – 21,50 грн., за період з 2005 по 2007 роки – по 90 грн. за кожен рік.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Такі виплати позивачу проводились в розмірах, встановлених постановою КМ України № 836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та № 562 від 12 липня 2005 року.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і не може бути зменшений відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та № 562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

В той же час, що стосується позовних вимог за 2007 рік, то суди не звернули увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Відповідно до наданого листа-відповіді УПСЗН від 14.08.2007 № 01- 09/2739/10 відповідач здійснив нарахування та виплату щорічної грошової допомоги ОСОБА_1 в травні 2007 року в розмірі 90 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) .

Зупинення дії положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) рішення № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян).

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Таким чином висновок судів щодо неправомірності дій відповідача у 2007 році є безпідставним, оскільки на момент виплати щорічної разової грошової допомоги дію абз. 3 ч. 4 ст. 48 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було зупинено, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких підстав колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради по виплаті сум щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік та стягнення недоплачених сум не підлягає задоволенню.

Крім того, що стосується виплат за 2006 рік, то дію абз. 3 ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на цей рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Положення п. 37 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не були визнані неконституційними, а тому суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог про виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити частково.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 04 січня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року в частині визнання дій щодо відмови в перерахунку та виплаті недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2006-2007 роки неправомірними, стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2006-2007 роки скасувати та в цій частині постановити нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині постанову Зарічного районного суду м. Суми від 04 січня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .